Ставлення Путіна до українців не змінилося. Просто він перестав прикидатися

У нинішньої великої війни є чимало “об’єктивних” причин, захованих в історичних глибинах та актуальній геополітичній кон’юнктурі. Однак не можна скидати з терезів і роль особистих упереджень Владіміра Путіна по відношенню до України. Можливо, “нарив” російських претензій прорвався б так чи інакше, раніше чи пізніше, але те, що це сталося 24 лютого 2022 року і саме в такий спосіб – наслідок вольового рішення особисто Путіна. Тож незайвим буде систематизувати погляди керівника Росії на народ України.

На початку слід зауважити, що укласти повноцінний путінський “символ віри” – завдання на грубезну книжку, тож відкинемо усі його думки про глобальну змову чи особливу російську духовність і зосередимося на Україні. Не менш важливо наголосити, що ми не можемо влізти в голову Путіну, щоб дізнатися, що від думає насправді, тому обмежимося його публічними виступами і текстами. Чимало хто упевнений, що погляди кремлівського лідера на Україну і світ зазнали масштабної еволюції протягом двадцятиліття; я ж вважаю, що він завжди був таким кровожерним упирем, просто раніше був змушений маскуватися. Покінчивши із застереженнями, перейдемо до головної справи.

На самому початку свого правління Путін не ставив під сумнів існування окремого українського народу. Принаймні, у привітанні з нагоди першого ювілею незалежності 23 серпня 2001 року він написав: “И я от имени народов Российской Федерации хочу еще раз сердечно поздравить многонациональный украинский народ с праздником десятилетия независимой Украины. Всего вам доброго”. Тут видна калька з російської конституції про “багатонаціональність”, але вже як є.

Однак доволі швидко український народ в устах Путіна отримав неодмінний прикметник “братський”, вживання якого стало візиткою російського президента ще на десятиліття. З нагоди 350-річчя Переяславської ради 23 січня 2004 року він сказав: “Мы глубоко уважаем трудолюбивый, мудрый украинский народ. И знаем, что эти чувства – взаимны. В эти дни отмечается 350-летие Переяславской Рады. Это событие оказало огромное влияние на взаимоотношения наших государств и на развитие наших стран… Я имею в виду совместное строительство, государственное строительство, обмен культурными ценностями между двумя братскими народами”.

І навіть під час “газової війни” 31 грудня 2005 року Путін підкреслював, що “Украина – это не абстрактное начальство, не нефтегазовые “бароны”, которые в любом случае обеспечат свои интересы, а прежде всего братский украинский народ”. Цікаво, що коли він був прем’єром за президентства Дмітрія Мєдвєдєва, то 31 грудня 2008 року висловився аналогічно: “Нашим партнёром является, без всякого преувеличения, братский украинский народ”.

 

Однак з моменту взяття курсу на повне поглинання України риторика Кремля почала зміщуватися у бік “єдиного народу”. Тобто “братерство” не зникло в одну мить, окремі рецидиви траплялися і пізніше: “Для нас Украина и украинский народ – это братский народ” (18 березня 2018 року), але “єдинородний” наратив однозначно домінував.

Важко сказати, коли Путін вперше вжив цю конструкцію, але так би мовити “публічну презентацію” він провів 27 липня 2013 року в Києві на конференції “Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України”. І сказав він буквально таке: “Наши с вами предки, которые жили на этих территориях, сделали этот выбор для всего нашего народа. “Для всего нашего народа” – я говорю так, имея в виду, что, безусловно, мы понимаем сегодняшние реалии, есть и украинский народ, и белорусский, и другие есть народы, и мы с уважением ко всему этому наследию относимся, но в основе лежат, безусловно, наши общие духовные ценности, которые делают нас единым народом”. Бачите, як йому важко, як доводиться викручуватися і обставляти свою думку численними застереженнями?

Під час “Кримської промови” 18 березня 2014 року “братерський” та “єдинородний” концепти плавно перетікали один в другий. Спочатку: “Его духовный подвиг – обращение к православию – предопределил общую культурную, ценностную, цивилизационную основу, которая объединяет народы России, Украины и Белоруссии”; згодом: “а отношения с Украиной, с братским украинским народом были и остаются и всегда будут для нас важнейшими”; і потім знову: “ведь мы не просто близкие соседи, мы фактически, как я уже много раз говорил, один народ”.

Аналогічний прийом був використаний у посланні Федеральним зборам 4 грудня того ж року. Тут, з одного боку, християнство, яке дозволило “включить в формирование единой русской нации и образование общей государственности самые разные по крови племена и племенные союзы всего обширного восточнославянского мира. И именно на этой духовной почве наши предки впервые и навсегда осознали себя единым народом”. А з іншого – “каждый народ имеет неотъемлемое, суверенное право на собственный путь развития, на выбор союзников, формы политической организации общества, построения экономики и обеспечения своей безопасности. Россия всегда относится к этому и будет относиться с уважением. Это в полной мере касается и Украины, братского украинского народа”.

А от на Петербурзькому міжнародному економічному форумі 7 червня 2019 року зайвий політес був відкинутий – термін “братський народ” не прозвучав ні разу. Натомість під каток Путіна беззастережно потрапили ще й білоруси: “История сложилась таким образом, что наш единый народ, а я считаю, что белорусы, русские и украинцы – это единый народ, много раз об этом говорил, много раз, и так считаю, убеждён. Ведь в своё время не было никакой Украины. Запорожская Сечь, по сути, вошла в состав империи, они же не входили как украинцы, русские. Там определялось что? История, язык, вера, религия, и все считали себя русскими”.

В інтерв’ю ТАСС 20 лютого 2020 року Путін проігнорував можливі заперечення українців проти ототожнення їх із росіянами:

“В.Путин: Но я уже много раз говорил: я считаю, что мы один и тот же народ.

А.Ванденко: Украинцам это очень не нравится.

В.Путин: Не знаю, нравится это или нет, но если посмотреть на реалии, это так и есть. Понимаете, до XI–XIII века у нас не было никакой разницы в языке. И только в результате полонизации та часть украинцев, которая жила на территории, находившейся под властью Речи Посполитой, только где-то, по-моему, в XVI веке появились первые языковые различия”.

На “Прямій лінії” 30 червня 2021 року Путін сказав, що Україна не входить до переліку “недружніх країн”, тому що це “сегодняшнее руководство сегодняшней Украины явно недружественно к нам”, а сам президент не вважає українців недружнім народом, бо це неможливо, адже “украинцы и русские – это вообще один народ”. Тоді ж він пообіцяв викласти свої міркування в окремій статті, і зробив це.

Стаття “Про історичну єдність росіян та українців” 21 липня 2021 року наробила галасу. В ній стверджувалося, що “и русские, и украинцы, и белорусы – наследники Древней Руси, являвшейся крупнейшим государством Европы. Славянские и другие племена на громадном пространстве – от Ладоги, Новгорода, Пскова до Киева и Чернигова – были объединены одним языком (сейчас мы называем его древнерусским), хозяйственными связями, властью князей династии Рюриковичей. А после крещения Руси – и одной православной верой… Позднее, как и другие европейские государства того времени, Древняя Русь столкнулась с ослаблением центральной власти, раздробленностью. При этом и знать, и простые люди воспринимали Русь как общее пространство, как свою Отчизну”.

Всю вину за остаточне розділення російського народу Путін покладає на більшовиків: “Именно советская национальная политика – вместо большой русской нации, триединого народа, состоявшего из великороссов, малороссов и белорусов, – закрепила на государственном уровне положение о трёх отдельных славянских народах: русском, украинском и белорусском”.

Ну і насамкінець: “Наше родство передаётся из поколения в поколение. Оно – в сердцах, в памяти людей, живущих в современных России и Украине, в кровных узах, объединяющих миллионы наших семей. Вместе мы всегда были и будем многократно сильнее и успешнее. Ведь мы – один народ”.

Не забув Путін згадати про один народ і у зверненні з нагоди визнання “Л/ДНР” 21 лютого 2022 року: “Это наши товарищи, близкие, среди которых не только коллеги, друзья, бывшие сослуживцы, но и родственники, люди, связанные с нами кровными, семейными узами. Издавна жители юго-западных исторических древнерусских земель называли себя русскими и православними”. Цього разу він був лаконічним, залишивши більше місця для інших міфів.

Зате соловейком заливався Путін у промові 30 вересня 2022 року з нагоди анексії ще чотирьох українських регіонів. Спочатку він все звів до любові мешканців окупованих територій до Росії: “За выбором миллионов жителей в Донецкой и Луганской народных республиках, в Запорожской и Херсонской областях – наша общая судьба и тысячелетняя история. Эту духовную связь люди передавали своим детям и внукам. Несмотря на все испытания, пронесли через года любовь к России. И это чувство никто не может в нас уничтожить. Вот почему и старшие поколения, и молодёжь, те, кто родился уже после трагедии распада Советского Союза, голосовали за наше единство, за наше общее будущее”. Але потім схаменувся і милостиво записав у спільний народ і решту українців: “Наши соотечественники, наши братья и сёстры на Украине – родная часть нашего единого народа”.

Може здатися, що я дещо зловживаю цитатами, але в цьому випадку такий підхід виправданий, щоб унаочнити зміну путінської риторики. На першому етапі (два його президентські та один прем’єрський строк) Путін був змушений тримати себе в руках і визнавати цілковиту самостійність українського народу, щоправда, постійно акцентуючи на “братерстві” із росіянами, як це було прийнято в СРСР. На другому етапі, коли Росія за пізнього Віктора Януковича готувалася поглинути Україну, а як це не вдалося – окупувала Крим, в кремлівському наративі з’явилися нові нотки. На додачу до “братських народів” на публіку вийшов “єдиний народ”, хоча й в дуже обмеженій формі. Росіяни з українцями визнавалися одним цілим у далекому минулому, а в теперішньому кожен народ вважався окремим, хоч і братським. Третій етап охоплює собою зрілий путінізм і характеризується поступовим поглинанням “єдинонародним” міфом “братерського” міфу, і повномасштабне вторгнення тут нічого концептуально нового не додало, просто загострило формулювання.

Як я вже писав на початку, я не вірю, що погляди Путіна змінилися у жорсткіший бік. Він не був раніше “просто корупціонером” і не став згодом кривавим маніяком, він завжди був таким. Згадайте “рязанський цукор” і другу Чечню, атомохід “Курськ”, Беслан – Путіну одразу було плювати на життя людей і цілих країн. Тому на наведених вище цитатах ми спостерігаємо не еволюцію його поглядів, а зміну зовнішніх обставин, що дозволило йому більше не стримуватися. Допоки Україна виглядала недосяжною мрією – Путін був ввічливим. Коли з’явився шанс підкорити її повністю чи частково – у нього прорізалися зуби. А в добу пандемії та великої війни маски були остаточно скинуті. Тепер, коли він і так по лікоть у крові, немає сенсу приховувати свої справжні погляди, успадковані з часів праці у КГБ.

І проблема тут не в численних історичних помилках та логічних хибах Путіна, який не доводить тезу “українці та росіяни – один народ” за допомогою історичних аргументів, а розглядає минуле крізь призму цієї тези. Порочне коло, тобто використання в якості доказу того, що якраз і має бути доведене – не найгірше. Найжахливіше те, що віру у неіснування українців поділяють з Путіним більшість росіян. Якби у їхній свідомості ми були справді чужим народом, вони вибачили б нам і наше існування, і прагнення до самостійності. Але розгледівши в нас самих себе, вони поставилися до нашого державного будівництва як до розтаскування великої комуналки на маленькі окремі квартири. І щиро не розуміють, навіщо ми відгороджуємося – “харашо же жилі!”

Тож єдиний спосіб назавжди відвернути увагу росіян від українців – це переключити її на обговорення іншого питання. Наприклад: чи сибіряки – це росіяни?

Хай розбираються.

Reakcja

0%0Pozytywnie0%0Neutralnie 0%0Negatywnie

Twoje emocje

0%0Lubię to!

0%0Super0%0Ekscytujący 0%0Ciekawy0%0Smieszny0%0Smutny0%0Wściekły0%0Przerażony0%0Szokujący0%0Wzruszający0%0Rozczarowany0%0Zaskoczony

Co sądzisz?

0%0Prawda0%0Manipulacja0%0Fake news

0

0Ulub

Oryginalne źródło ZOBACZ