15 października minął dokładnie rok od momentu, kiedy w dawnym magazynie na terenie firmy „Marko” zaczął działać tymczasowy ośrodek dla uchodźców z Ukrainy. Od początku jego duszą i szefem jest Amerykanin Jay Rivera.
Jay miał w Stanach niezłą pracę w branży farmaceutycznej i zajmował się opracowaniem publikacji wyników procesów badań klinicznych. Kiedy w lutym 2022 roku Rosja napadła na Ukrainę i wybuchła wojna, zobaczył w internecie film o sześcioletniej dziewczynce, Amelii, która podczas nalotu w Kijowie śpiewała w schronie piosenkę „Let in go”. Jay znał tę piosenkę, bo często śpiewała ją jego sześcioletnia siostrzenica. Wtedy zrozumiał, że tej dziewczynce i całej Ukrainie potrzebna jest pomoc.
Mógł się modlić o pomoc, ale przemyślał to i postanowił sam się włączyć do pomocy. Akurat do Stanów wrócił z Polski jego kolega, który w Przemyślu pracował jako wolontariusz w ośrodku, który powstał w dawnym Tesco. Opowiedział Jayowi o tysiącach uchodźców, o ich tragediach i o tym, że tam potrzebna jest każda para rąk do pomocy. Jay wahał się, bo nie znał języka ukraińskiego ani polskiego, ale kolega przekonał go, że w Przemyślu są już wolontariusze z całego świata. Jay kupił bilet i przyleciał do Polski. W pociągu z Warszawy do Przemyśla spotkał dziewiętnastoletniego Brazylijczyka, który jechał walczyć w Ukrainie. Podziwiał jego odwagę i determinację i to jeszcze bardziej utwierdziło go w przekonaniu, że podjął słuszną decyzję.
W Przemyślu
Po wyjściu z pociągu Jay na dworcu od razu włączył się do pomocy, nosząc bagaże. Planował być tu przez tydzień. Tydzień zamienił się w dwa tygodnie i wtedy zadzwoniła jego mama. Kazała mu wracać i zagroziła, że jeżeli nie wróci, odda jego ulubionego psa Ozzie do schroniska. Podziałało. Wrócił do domu i do pracy.
W firmie, w której pracował od dziesięciu lat, odbywała się narada poświęcona jakiemuś projektowi i Jay przysłuchiwał się, jak pracownicy długo i poważnie dyskutują nad tym, jaki odcień powinien mieć przygotowywany plakat promocyjny. Wtedy zrozumiał, że to bez sensu, że są na tym świecie sprawy ważniejsze, a to, co robił do tej pory, nie miało takiego znaczenia, jak to, co przez dwa tygodnie robił w Przemyślu. To przeważyło.
Zrezygnował z pracy, zabrał ukochanego Ozzie i trzydziestego pierwszego maja 2022 roku wrócił do Przemyśla, żeby robić to, co według niego ma sens. Na dworcu dowiedział się, że potrzebna jest pomoc w centrum pomocowym w dawnym Tesco. Zaczął od mopa, rozładowywał towary, rozstawiał łóżka, czuł, że jest potrzebny. Kiedy już nabrał doświadczenia, zaczął koordynować pracę innych, głównie zagranicznych wolontariuszy, którzy zjechali do Przemyśla z całego świata.
Hope Foundation
We wrześniu napływ uchodźców zmniejszył się i Czerwony Krzyż zredukował liczbę miejsc w centrum w Tesco z ponad dwóch tysięcy do dwustu, a następnie centrum zostało zlikwidowane. Wtedy w dawnym magazynie meblowym na terenie firmy Marko fundacja „Hope” zaczęła organizować niewielki ośrodek, coś w rodzaju schroniska, do którego trafiali uciekający przed wojną.
Kiedy z innymi wolontariuszami z Hiszpanii, Austrii, Anglii i Portugalii weszli do pustych hal magazynowych, Jay zajął się organizacją i koordynacją prac. Zdobywał wszystko, co niezbędne: łóżka, pościel, naczynia, żywność, środki czystości. W listopadzie do ekipy dołączyła wolontariuszka z Anglii, która zajęła się sprawami technicznymi i budowlanymi, bo miała do tego dryg. Finansowo wtedy wspierał ich Bob Morgan z Wielkiej Brytanii.
Z płyt wiórowych zbudowali boksy sypialne zapewniające minimum intymności, sanitariaty, wydzielono część na aneks kuchenny, powstała świetlica pełniąca również funkcję jadalni oraz kącik przeznaczony dla dzieci, gdzie najmłodsi mają do dyspozycji gry i zabawki dopasowane do różnego wieku. Luksusów nie było, ale uchodźcy, którzy często stracili wszystko, mieli tutaj zapewnione łóżko, dach nad głową, wyżywienie, najprostszą opiekę medyczną oraz – co najważniejsze – poczucie bezpieczeństwa.
Na początku trafiali tu uchodźcy z całej Ukrainy, ale z czasem przyjeżdżali już tylko ludzie ze wschodniej Ukrainy, z terenów objętych bezpośrednimi działaniami wojennymi, ci najbardziej poszkodowani. Jay non stop był w kontakcie z innymi ośrodkami pomocowymi w kraju i za granicą. Załatwiał uchodźcom stałe miejsce pobytu i organizował transport.
Coraz większe problemy
Od początku nie brakowało kłopotów i problemów. Kiedy do Przemyśla zaczęły trafiać duże grupy ukraińskich Romów, okazało się, że nie są oni u nas tolerowani. Zdarzało się, że Jay wydzwaniał wszędzie, szukając dla nich miejsc, ale często słyszał:
– Owszem, możemy przyjąć, ale nie Romów. Dopiero działające w Polsce romskie organizacje trochę pomogły. Powoli malało zainteresowanie wojną.
Zmieniły się też nastroje społeczne, a to spowodowało, że wysychały źródła finansowania. Fundacje i organizacje zmniejszały pomoc, podobnie rządy Polski i innych państw teraz ograniczają środki na pomoc i przyjmują coraz mniej uchodźców. Na przemyskim dworcu już nie ma tłumów, jednak Jay nadal przyjmuje do ośrodka tych, których domy zburzyły rosyjskie rakiety i stara się stworzyć im namiastkę normalnego życia.
Nazywa ich gośćmi, ale w ośrodku goście do czasu, nim znajdą stałe miejsce pobytu, mają też obowiązki. Przygotowują posiłki, sprzątają, opiekują się dziećmi i uczestniczą we wszystkich pracach niezbędnych do utrzymania tego miejsca, przez które w ciągu roku przewinęło się ponad trzy tysiące ludzi. Po roku doświadczeń Jay jest przekonany, że nawet w najciemniejszych momentach ludzkiej historii jest światło, czego dowodem jest serce okazywane potrzebującym.
Jacek Szwic
POMOC / ДОПОМОГА
Dla tych, którzy chcieliby pomóc w utrzymaniu ośrodka fundacji „Hope” lub mieli jakiś pomysł na zorganizowanie pomocy, podajemy kontakt do Jaya: e-mail [email protected], telefon +48 885 178 220.
Informację o działalności Fundacji Hope można znaleźć na stronie www.hope4ua.com
/
Для тих, хто хотів би допомогти в утриманні осередку Фонду Норе або має ідеї, як організувати допомогу, ось контактні дані Джея: e-mail [email protected], телефон +48 885 178 220.
Інформацію про діяльність фонду “Надія” можна знайти на сайті www.hope4ua.com
Rodzeństwo Denis, Diana i Sergiej trafiło tu z doszczętnie zbombardowanego Pokrowaska. / Рідні брати Денис, Сергій та їх сестра Діана потрапили сюди з повністю розбомбленого Покровська. fot. Jacek Szwic
15 жовтня минув рівно рік відтоді, як у колишньому складському приміщенні на території компанії “Марко” розпочав роботу тимчасовий центр для біженців з України. Від початку його душею та керівником є американець Джей Рівера.
Джей мав хорошу роботу в Штатах у фармацевтичній галузі та займався підготовкою публікації результатів клінічних випробувань. Коли в лютому 2022 року Росія напала на Україну і вибухнула війна, він побачив в інтернеті відео про шестирічну дівчинку Амелію, яка співала пісню “Let in go” в укритті під час повітряного нальоту в Києві. Джей знав цю пісню, бо її часто співала його шестирічна племінниця. Саме тоді він зрозумів, що цій дівчинці і всій Україні потрібна допомога.
Він міг би молитися про допомогу, але подумавши, вирішив сам долучитися до допомоги. Якраз тоді до США із Польщі повернувся його друг, який працював у Перемишлі волонтером у осередку, створеному в колишньому Теско. Він розповів Джею про тисячі біженців, їхні трагедії і про те, що для допомоги потрібна кожна пара рук. Джей вагався, бо не говорив ні українською, ні польською, але друг переконав його, що в Перемишлі вже є волонтери з усього світу. Джей купив квиток і прилетів до Польщі. У поїзді з Варшави до Перемишля зустрів дев’ятнадцятирічного бразильця, який їхав воювати в Україну. Захопившись його мужністю та рішучістю, він ще більше переконався в тому, що прийняв правильне рішення.
У Перемишлі
Після виходу з поїзда Джей на вокзалі одразу ж долучився до допомоги носячи багаж. Планував пробути тут тиждень. Тиждень перетворився на два тижні, а потім зателефонувала його мама. Попросила повернутися і пригрозила, якщо він цього не зробить, то віддасть його улюбленого пса Оззі до притулку. Це подіяло. Він поїхав додому і повернувся на роботу.
У компанії, в якій він пропрацював десять років, проходили збори з приводу якогось проекту, і Джей слухав, як співробітники довго і серйозно дискутували над тим, якого відтінку повинен бути промоційний плакат. Саме тоді він зрозумів, що це безглуздо, що в світі є важливіші речі, і що те, чим він займався до цього моменту, не має такого значення, як те, що він робив впродовж двох тижнів у Перемишлі. Це взяло гору.
Він звільнився з роботи, взяв свого улюбленого Оззі і тридцять першого травня 2022 року повернувся до Перемишля, щоб зробити те, що, на його думку, мало сенс. На вокзалі він дізнався, що потрібна допомога осередку для біженців в колишньому “Теско”. Він почав від швабри, розвантажував товари, розставляв ліжка, відчував, що себе потрібним. Набравшись досвіду, почав координувати роботу інших, переважно іноземних волонтерів, які приїжджали до Перемишля з усього світу.
Фундація HOPE
У вересні потік біженців зменшився і Червоний Хрест скоротив кількість місць в осередку в Теско з понад двох тисяч до двохсот, а потім осередок було ліквідовано. Тоді на території колишнього меблевого складу „Марко” Фундація HOPE почала організовувати невеликий осередок, своєрідний притулок, до якого відправляли тих, хто тікав від війни.
Коли разом з іншими волонтерами з Іспанії, Австрії, Англії та Португалії вони увійшли до порожніх складських приміщень, Джей взяв на себе відповідальність за організацію та координацію робіт. Він роздобув усе необхідне: ліжка, постільну білизну, посуд, продукти харчування, миючі засоби. У листопаді до команди приєдналася волонтерка з Англії, котра займалася технічними та будівельними питаннями, бо мала до цього хист. Фінансово їх тоді підтримав Боб Морган з Великої Британії.
Вони побудували спальні бокси з ДСП, щоб забезпечити мінімальну приватність, санітарні приміщення, частину було виокремлено під міні-кухню, спільну вітальню, яка є також їдальнею, та дитячу зону, де наймолодші мають змогу гратися іграми та іграшками, пристосованими до різних вікових категорій. Тут не було розкоші, але біженцям, які часто втратили все, гарантували ліжко, дах над головою, їжу, найпростішу медичну допомогу і – найголовніше – відчуття безпеки.
Спочатку сюди приїжджали біженці з усієї України, але з часом сюди стали приїжджати тільки люди зі сходу України, з районів безпосередніх бойових дій, ті, хто найбільше постраждав. Джей постійно контактував з іншими центрами допомоги в країні та за кордоном. Він влаштовував постійне місце проживання для біженців, організовував транспорт.
Зростаючі проблеми
Від самого початку клопотів і проблем не бракувало. Коли до Перемишля почали прибувати великі групи українських ромів, стало зрозуміло, що їх тут не толерують. Бувало, що Джей дзвонив скрізь, шукаючи місця для них, але часто чув:
„Так, можемо прийняти, але не ромів.” Дещо допомогли лише ромські організації, що діяли в Польщі. Поволі інтерес до війни згасав.
Змінилися суспільні настрої, що призвело до вичерпання джерел фінансування. Фонди та організації скоротили свою допомогу, так само уряди Польщі та інших країн скорочують допомогу і приймають все менше і менше біженців. На перемишльському вокзалі вже немає натовпів, але Джей продовжує приймати в центрі тих, чиї будинки були зруйновані російськими ракетами, і намагається створити для них певну заміну нормального життя.
Він називає їх гостями, але в центрі гості також мають обов’язки, доки не знайдуть постійного місця проживання. Вони готують їжу, прибирають, доглядають за дітьми і беруть участь у всіх роботах, необхідних для утримання цього місця, через яке за рік пройшло більше трьох тисяч людей. Після року досвіду Джей переконаний, що навіть у найтемніших моментах людської історії є світло, про що свідчить серце, відкрите для потребуючих.
Яцек Швіц
Ich mama pomaga, przygotowując posiłki. / Їх мама допомагає, готуючи їжу. fot. Jacek Szwic
Autor: Życie Podkarpackie
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS