Росія критикує систему безпеки колективного Заходу, але не пропонує нічого принципово нового. Чому – з’ясували у Білорусі. У страхах країни-агресорки розбиралася Gazeta.ua.
На Геловін Росія скликала у Мінську ІІ Міжнародну конференцію з євразійської безпеки, на яку запросила більш ніж 30 (за іншими даними – 40) країн. Переважно це держави-учасники ОДКБ, ШОС, СНД і Наради зі взаємодії та заходів довіри в Азії.
Остання структура, до речі, створена з ініціативи Казахстану ще у 2002 році, нині до неї входять майже півтора десятки держав, серед яких Монголія, Китай, Ізраїль, В’єтнам, Південна Корея, Іран, Індія, ОАЕ і 9 держав-спостерігачок. До складу останніх належать США та Україна.
Міжнародну євразійську конференцію з безпеки у Мінську вперше було скликано у 2023 році – випадково чи ні, але саме цього року Росію вперше з 1992 року не запросили на Мюнхенську міжнародну конференцію з безпеки. Не бажали бачити представників країни-агресорки у Мюнхені й у 2024 році. Тому можна з великою часткою вірогідності стверджувати, що Мінська конференція є “дзеркалом” до Мюнхенської. Навіть місто проведення на ту ж літеру.
“Петер дорогий”
Хоча заявлена тема – безпека євразійського простору, насправді найпочеснішим гостем конференції у Мінську 2024 року став міністр закордонних справ Петер Сіярто. Посадовець із країни-членкині ЄС і НАТО отримав найгарячіший прийом.
Напевне, Кремлю було приємно почути, що Сіярто нарікав на “відсутність діалогу” в ЄС, що ставить безпеку регіону під загрозу. Офіційний Будапешт, за його словами, відчуває стурбованість і щодо власного суверенітету: “Є певні актори поза нашою країною, є актори всередині, котрі хочуть, щоб ми відмовилися хоча б від частки нашого суверенітету“.
Віктор і варварство
Коли Сіярто 31 жовтня ділився своїми страхами у Мінську, прем’єр Угорщини Віктор Орбан спілкувався телефоном з кандидатом у президенти США від республіканців Дональдом Трампом. “Тримаємо кулаки!” – написав угорський прем’єр у соцмережі Х та зробив кілька показових кроків.
По-перше, уклав у Відні угоду з австрійськими ультраправими проти Брюсселя. По-друге, заявив про необхідність вести діалог з РФ, оскільки його відсутність, вважає Орбан, “це варварство”, бо справи в Україні “дедалі гірше”.
Московська дисгармонія
Тому навіть таке представництво у Мінську перетворилося на пшик. За певними ознаками, на цій конференції планувалося “втерти носа” Заходу потужним політичним проривом. Опосередковано про такий намір свідчила заявлена тема: “Євразійська безпека: реальність і перспективи у світі, котрий трансформується“. Дискусії мали на виході втілитися у запропоновану Росією “Євразійську хартію багатоманіття і багатополярності у ХХІ столітті”.
Але для цього потрібні високі гості. Крім Сіярто, до Мінська прибули тільки міністр закордонних справ щодо репатріантів Сирії Бассам Саббат і віцепрем’єр Сербії Александар Вулін. Тому основні заяви озвучували самопроголошений президент Білорусі Лукашенко і міністр закордонних справ Росії Лавров.
Ліпити коржики в одній пісочниці
Виходячи з них, збувається найбільший страх Росії – відсутність підтримки. Так, на саміті БРІКС Кремль мав відразу три суттєві зовнішньополітичні невдачі:
• демарш президента Бразилії,
• непогодження “українського питання”,
• зірване підписання угоди про партнерство з Іраном.
У Мінську цей тренд продовжився. “Якби якась велика держава позвала на конференцію, там море людей було б ,- заявив у своєму виступі Олександр Лукашенко. – А малі, середні та інші держави, чого там, можна й не поїхати“.
Тому конференція так і залишилася майданчиком для дискусій. Опосередковано про це свідчать дії Китаю.
Офіційний Пекін влаштував розкішний прийом прем’єру Словаччини Роберту Фіцо. Сі Цзіньпін підвищив рівень відносин з цією країною до стратегічного партнерства. Натомість у Мінську був тимчасовий повірений у справах КНР у Білорусі Ло Ші Сюн, котрий наголосив на важливості ОДКБ, куди входять Білорусь і країни Середньої Азії. Проте генсек ОДКБ Імангалі Тасмагамбетов моментально нейтралізував цю заяву Ло Ші Сюна: альянс не має на меті стати противагою будь-якій організації або державі.
Отже, ніхто не хоче замикати себе в одній “пісочниці”, навіть в обмін на відносно дешеві російські енергоносії.
Дві угоди в один бік
Відтіняли безрезультатність Мінської конференції угоди про стратегічне партнерство, а також партнерство у галузі оборони, котрі цими днями уклали Євросоюз і Японія, у тому числі, на противагу зростаючому впливу Китаю. До слова, Японія стала першою країною поза Європейським континентом, котра уклала такі угоди з ЄС.
Другого дня роботи конференції Лукашенко виступив з ініціативою до колективного Заходу – вивести американську ядерну зброю з країн Євразії. Щоправда, про долю російської зброї на території самої Білорусі скромно промовчав.
Старий друг петляє?
Цікаво, що й Білорусь показово дистанціюється від Росії. Лукашенко говорив переважно “умовно миролюбно”, наголосили в українському Центрі протидії дезінформації. Навіть натякав на згоду колективного Заходу обговорювати з РФ “нічию” щодо війни в Україні, а чинне керівництво нашої країни представляє як єдину перешкоду цьому.
Натомість виступ Сергія Лаврова була набагато жорсткішим: звичні тези про “без попередження” розширення НАТО на Схід були доповнені новими деталями, як-от “глухий кут” Плану перемоги України та “безперспективність розмов з переважною більшістю країн Заходу”. Водночас Лавров наголосив, що Москва готова до розмови з тими країнами, котрі “повернуться на шлях прагматичної взаємоповаги”.
Справжня мета такої риторики, вважають у Центрі протидії дезінформації, полягає у створенні ілюзії готовності Росії до мирних переговорів.
Листопадові дрижаки Кремля
Про справжню вагу і значимість ІІ Мінської конференції з євразійської безпеки свідчить красномовний факт: хоча захід продовжувався першого листопада, Сергій Лавров поспішив до Москви на зустріч з міністеркою закордонних справ КНДР Цой Сон Хі. “Двосторонні відносини між нашими країнами сягнули безпрецедентно високого рівня, – розшаркувався Лавров перед північнокорейською колежанкою, – завдяки особливій увазі з боку Путіна і Ким Чен Ина”.
Таким чином, Росія продемонструвала учасникам Мінської конференції, зокрема, Білорусі, Китаю та Угорщині, хто її справжній друг. Вибір свідчить про страх Путіна. Він має підстави боятися – у Казані на саміті БРІКС особисто переконався, як мало у нього справжніх партнерів і якого вони штибу. Мінська конференція з євразійської безпеки зайвий раз підтвердила це. Заявка Росії на участь у врегулюванні конфлікту на Близькому Сході, схоже, теж не мала того відгуку, на який розраховували у Кремлі. Путін опиняється перед очевидністю: доки не буде вирішена ситуація в Україні, авторитет Росії у світі стрімко падатиме. А отже, навіть за повного завоювання України, так звані “цілі СВО” ніколи не будуть досягнуті.
×
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS