Скринька, яку двічі вивозили

– Ця скринька була в нас, відколи себе пам’ятаю, – розповідає 79-річна Софія Желізняк із села Пасіка на Закарпатті. – Мама трохи працювала на сувенірній фабриці ще до нашого народження. Можливо, вона звідти. Можливо, хтось із родичів подарував. Уже немає кого спитати.

Усередині в дерев’яній скриньці старі родинні фотографії.

 

– Мама на всіх вже старша й у хустці. То могла клеїти сестра, коли вчилася в технікумі. На одній знимці неможливо нікого впізнати – така вона стара й неякісна. Вгадується жінка й малі діти. Котресь із тих дітей – наш батько. Є фотографія, де мама стоїть із дітьми. То наші родичі, які приїжджали з-за кордону.

Матір Софії Марію забрали до сина Івана 1992-го. Жінка довго хворіла до того.

– Мамі обіцяли, що перезимує та повернеться у свій будинок. Але померла в брата за сім років. Коли збиралася, згадала про скриньку. Поклала туди якісь дрібниці і старий поламаний годинник. Його їй подарував брат, коли почав працювати наприкінці 1950-х. До смерті тримала там ключ від своєї хати. Ховати ми її повезли з рідного дому. Тим ключем відімкнули.

Після смерті жінки невістка поділила між родичами всі речі.

– Мама багато вишивала. Любила прикрашати будинок цитатами з Псалтиря. Мала багато нової постільної білизни. Скриньку хотіли викинути – вона стара, не має трьох ніжок. Але сестра попросила забрати її собі. Ще за життя віддала її першій правнучці – Марії, тезці нашої мами. Тобто скринька тепер у праправнучки першої власниці в Києві. 24 лютого 2022-го 11-річна мала збирала найцінніше вранці. Вивезла і скриньку.