«Для мене “совок” – це про максимальну некрасу»

У прокат вийшов новий фільм Мирослава Латика «Королі репу». Він розповідає історію 17-річного хлопця на прізвисько Казан (Михайло Дзюба), який понад усе мріє стати відомим репером та підкорити серце своєї дівчини Свєти. Заради цієї мрії Казан готовий ризикнути, але обставини спрямовують його життя в іншому напрямку.

Головні ролі виконали Михайло Дзюба, Wellboy (Антон Вельбой), Ірма Вітовська, Каріна Хімчук, Юрій Кулініч, Дмитро Хом’як, Андрій Борис, а композитором та саундпродюсером виступив Cepasa (Павло Ленченко).

ZAXID.NET попросив режисера фільму Мирослава Латика розповісти докладніше про його картину.

Мирослав Латик

Чому ви зробили головним героєм фільму саме реп?

Ця ідея належить продюсеру Юрію Міндзянову. Ми з ним давно заочно знали один одного. Саме він знайшов сценарій про реперів. Фактично, в первинному сценарії прототипом були «Курган & Agregat». Юра запропонував мені знімати це кіно, але той сценарій мені не дуже подобався. Він був про 90-ті та з таким трохи російським фльором 90-х. Там було багато нехороших людей, якесь таке чисте зло.

Я переписав його, у 2019 році ми виграли пітчинг, потім нам то давали, то не давали гроші, довго не було фінансування. А потім все закрутилось. Я сильно змінив сценарій. Це тепер вигадана драматична історія, фактично історія руйнування особистості, коли головний герой, зробивши неправильний вибір, просрав все.

Але реп був з самого початку, він залишився.

Я б не сказав, що це комедія, просто там дуже багато веселого пацанячого підривного настрою. Це про вік, коли легко кудись вляпатись і щось таке утнути, що може повністю поламати твоє життя або зробити тебе супергероєм. Адже ти ще не до кінця відстрілюєш, що таке добре, що таке погане.

Ну, і репери якраз найкраще сюди вписались, бо це в нашому розумінні пацаняча субкультура. Рок – складніша музика. Рок треба грати, треба вигадувати музичну форму, а реп можна читати навіть без мікрофона.

Більшість фільмів про великі успіхи, про успішних людей базуються на історіях великих успішних людей. Але ми не беремо до уваги мільярди людей, які не стали успішними. У 14-15 років всі хочуть стати успішними, але в більшості випадків ця історія закінчиться або нічим, або трагедіями. Мотиваційні історії, звісно, легше продати, а в мене не те щоб демотиваційна історія, це просто історія, яку не люблять розповідати. Це просто історія про людей, які не досягнули успіху, але вони мають право жити своє щасливе маленьке життя.

Кадр з фільму

Ви кажете, історія повністю вигадана. А що з умовами, в яких вона відбувається?

Мені щодо «Королів репу» часто закидають, що люди зараз так не живуть, що це якісь 90-ті. А я пропоную від’їхати на 150 кілометрів від Києва та подивитись на «совок», який все ще є і в побуті, і в головах.

У мене хата є в селі. Кожна п’ятниця, субота, неділя – дискотека з російською музикою 80-х. Вмикають «Два кусочка колбаски» – і мені просто дах зриває. Давно уже достатнього українського маскультового музла, але все одно від совкового не відходять. Якщо у великих містах люди швидше готові мінятися, то периферія консервативніша та складна.

А що для вас входить у поняття «совок»?

Для мене «совок» – це про максимальну некрасу: архітектурно, ідеологічно, культурно. Мені страшенно воно не подобається. Це дуже похмуро та гнило. Тому у «Королях репу» все таке яскраве, наповнене сонцем, кольором.

Кадр з фільму

Ви весь фільм бавитеся з жанрами, з кольорами, безпросвітне сіре існування у кольоровому антуражі. Ви граєте з часом, адже не відразу розумієш, коли це все відбувається. Це була продумана гра?

Це, напевно, така от особливість роботи мого мозку. Люблю, коли і страшно, і ржачно водночас. Зрештою, в житті так само і відбувається. Зранку прокинувся в доброму гуморі, потім прилетіло якесь повідомлення – настрій зіпсувався. Тобто в житті емоції також сильно гойдають.

От, наприклад, війна. Прилетіло у Львів, Київ чи в Одесу – переживаємо, відчуваємо страх, біль, ненависть. Хтось дезорієнтувався, розчарувався, злякався. А десь ми ляпнули по їхній базі, то й тішимось паралельно.

Протягом дня може бути пул емоцій, тож тягнути кіно в один жанр, якщо є можливість змішувати, я не бачу сенсу. Все справді перемішане. І історія також. Вона весело починається, а до фіналу ти вже розумієш, що герой посипався, що він не може вирватись.

Михйало Дзюба у фільмі «Королі репу»

Чому ви таку увагу приділяєте саме впливу 90-х років?

Бо 90-ті все ще мають дуже сильний вплив на світогляд. Росіяни на культурі 90-х збудували теперішню потворну нову імперію, нову Російську Федерацію. Я вважаю, що великою мірою Балабанов (режисер фільмів «Брат» та «Брат-2», – ред.) разом з ФСБ чи без ФСБ, я не знаю, створив ідеологію путінської теперішньої Росії. А в нас 90-ті ще толком не осмислені. А якщо цього не зробити, то воно буде кожного разу травмувати, воно ніколи не закінчиться.

Важко повірити, але часто на фронті вмикають російські серіали, бо нашого бракує. І від цього просто плавиться мозок, ламається просто. Ця поламаність йде найбільшим чином з цих неосмислених, не пережитих 90-х. Від того, що дуже багато людей сприймали, що в нас є спільне. Воно травматично поламалося, це спільне.

Але знову ж таки, я не погоджуюсь, коли «Королів репу» відкидають у 90-ті. Я вважаю, що це фільм про тут і зараз. Хоча мене продовжує дивувати, що група «Комбінація» дотепер може крутитись на дискотеках. Скільки у світі є хорошої музики, скільки в Україні вже є хорошої музики! Але ні. Група «Комбінація».

Wellboy у фільмі «Королі репу»

Власне, в нас багато зараз хорошої музики. Зокрема багато репу і харизматичних реперів. Чому ви взяли драматичного актора на головну роль?

Я вже казав, що спочатку сценарій був розрахований на «Курган & Agregat». Але в нас вийшла зовсім не їх історія. А Михайло Дзюба якось відразу в неї вписався.

Для мене знахідкою став Wellboy, який зіграв Арахіса. Я досить довго вмовляв Юрія Міндзянова його взяти. Він тоді не був зіркою, приїхав до Києва на будову з батьком, бетон мішав, не завжди міг вириватися до мене на репетиції. Я був переконаний, що через рік він буде зіркою. Так і вийшло.

Два роки минуло від прем’єри в Одесі. Чому так довго фільм не виходив у прокат?

Ірма Вітовська у фільмі «Королі репу»

Мені свого часу здавалось, що ідеальний час для прокату – серпень-вересень 2021 року, відразу після одеського фестивалю. Тим більше, що Wellboy тоді якраз видав своїх «Гусей». Але щось тоді не склалось. Вирішили перенести на весну 2022 року. Самі розумієте, що тоді ніхто нічого не проказував. А зараз дуже багато людей ходять на українське кіно. Тому, можливо, це не погано, що ми виходимо саме зараз. Хоча я переживаю, що фільм можуть порівнювати з «Люксембург, Люксембург». Але насправді воно не схоже.

На тлі теперішніх подій ця історія, можливо, буде сприйматися не так драматично, як було задумано. Але фільм все одно фактурний. І він лишається світлим, кольоровим, насиченим. Я знаю весь фільм на пам’ять, але він навіть для мене не втратив своєї динаміки: ти, такий, зайшов в історію – і все, понеслось, навіть не встигаєш їсти попкорн.

Мені здається, що «Королі репу» якраз зайдуть в таких містах, як Херсон, наприклад. На жаль, у нас кінотеатри переважно є лише у великих містах. А мені здається, фільм би ідеально пішов саме у невеликих містечках, там було би прикольно показувати. Але основну касу робить Київ та Львів. Два міста, фактично. Це неправильно.

Zgłoś naruszenie/Błąd