“Путін опинився у пастці без добрих варіантів” – Лоуренс Фрідман

Думки на сайті Foreign Affairs почесного професора військових досліджень Королівського коледжу Лондона та автора книги “Командування: політика військових операцій від Кореї до України” Лоуренса Фрідмана

Уряди розпочинають війни, переслідуючи різні цілі – від завоювання території до зміни режиму ворожої держави та підтримки обложеного союзника. Щойно починається війна, ставки негайно зростають. Один із парадоксів війни в тому, що навіть коли її початкові цілі вислизають або відкидаються, важливість того, щоб сторони не вважали себе такими, що програли, тільки зростає. Насправді, це так важливо, що навіть якщо перемога більше не можлива, уряди все одно завзято демонструватимуть, що вони перемагають.

Проблема з програшем виходить за рамки нездатності досягти цілей або навіть необхідності пояснювати втрати людей та скарбів заради невеликої вигоди. Програш ставить під сумнів мудрість та компетентність влади. Невдача у війні може призвести до падіння уряду. Часто саме тому вони продовжують вести війни – визнання поразки може ускладнити утримання влади.

Уся ця динаміка очевидна у війні Росії проти України. Володимир Путін поставив своєю метою “денацифікацію” та “демілітаризацію” України. Під першим, мабуть, мав на увазі зміну режиму. І тут війна явно провалилася. Позиції президента Володимира Зеленського сильні як ніколи. Щодо демілітаризації, то Україна на шляху до того, щоб стати наймілітаризованішою країною Європи. Багато російськомовних жителів України, від імені яких, як стверджував Путін, він діяв, тепер вважають за краще говорити українською, тоді як російськомовні райони Донбасу найбільше постраждали, деіндустріалізовані та обезлюдніли через війну.

Російським силам не вдалося взяти під повний контроль жодну з чотирьох областей – Донецьку, Луганську, Херсонську чи Запорізьку. Їх Путін оголосив Росією у вересні 2022 року. Більшість території, захоплена на початку повномасштабного вторгнення, втрачені для росіян, і ще більше втрачаються, хоча й повільно, під час нинішнього українського наступу. До лютого 2022 року Росія могла бути впевнена, що Україна не зможе оскаржити незаконну анексію Криму, але тепер навіть в РФ не впевнені, що півострів належить їм. Україна все ще сподівається, що її військові цілі – звільнення всіх окупованих земель та відновлення кордонів 1991 року, можна досягнути. Навіть якщо нинішній наступ України зазнає невдачі, Росії наразі бракує бойової сили, щоб скористатися перевагою та захопити більше української території.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Є три сценарії завершення війни в Україні” – Юрій Пойта

Путін не близький до досягнення жодної зі своїх військових цілей, а ціна його гамбіту стає щораз вищою. Він може вважати, що принаймні деякі з його початкових цілей все ще можна досягнути, або втішатися тими аналітиками на Заході, які переконані, що найкраще, на що може сподіватися Україна – військовий глухий кут. Але російський лідер ніколи не виявляв задоволення патовою ситуацією. Він хоче рішення, у якому міг би бути явним переможцем. На питання про переговори, зокрема, від співрозмовників, наприклад із Африки, він надалі вимагає, щоб Україна визнала анексію чотирьох областей, що вимагало б від Києва передачі Москві ще більше території. Цього явно не станеться.

Якби Путін погодився на припинення вогню на основі нинішніх позицій, це б зменшило загрозу для Криму і дозволило б Росії окупувати те, що все ще є значним шматком української території. Однак це підтвердить, що жодної з цілей Путіна не досягнуто. Це стало б ще очевиднішим, якби дискусії про припинення вогню призвели до тиску на російські війська, щоб вони залишили частину захоплених ними земель. Застрягнути на шматочках української території з вороже настроєним населенням, масштабними рахунками на реконструкцію та довгими лініями фронту з непереможеною Україною не виглядало б великою перемогою. Особливо на тлі численних втрат, яких зазнали російські війська, та деградації російської армії. Розвал російської економіки та удар по репутації РФ як великої та впливової держави теж не додає балів.

Але тепер Путін має зіткнутися зі ще більш тривожною можливістю. Усі тенденції – військові, економічні, дипломатичні – продовжують вказувати у невірному напрямку. Путін не має переконливого пояснення, як можна врятувати ситуацію. Він опинився у пастці без добрих варіантів.

Російські еліти чудово знають, що війна була жахливою помилкою і йде погано. Вони не були схильні щось робити з цим, бо бояться Путіна та хаотичного світу без нього. Вони досить патріотичні, щоб вірити, що попри весь стрес, систему можна якось змусити працювати, і що країна впорається.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Захід посилюватиме нашу обороноздатність” – Володимир Горбач про саміт НАТО

На передовій масштаби помилок стали найбільш очевидними. Там найбільше свідчень інакомислення. Короткочасний заколот ПВК “Вагнер” багато в чому був пов’язаний з бажанням її лідера Євгена Пригожина захистити свою бізнес-модель від міноборони РФ. Але Пригожин також використав ширше невдоволення вищим командуванням Росії та його позбавленої уяви стратегією, марнотратною тактикою та корумпованою практикою.

Пригожин програв безпосередню боротьбу за владу, своє озброєння та свій бізнес, якщо ще не втратив життя чи свободу. Але у відносинах зі своєю колишньою довіреною особою Путін виявив більше вразливості, ніж сили. В результаті, йому стало набагато складніше понизити на посаді його міністра оборони Сергія Шойгу чи вищого головнокомандувача Валерія Герасимова, незважаючи на їхню некомпетентність та втрату підтримки серед вищого офіцерського класу. Але вірність для Путіна на першому місці. На узбіччі опинилися військові чиновники, які тісно пов’язані з Пригожиним.

Тим часом Герасимов, мабуть, звільнив командувача 58-ї загальновійськової армії ППО, генерала Івана Попова, після того, як той гірко поскаржився на умови, в яких опинилися його війська, яким, за його словами, “завдали удару в спину”. Скарги, які озвучив Попов, поширені в армії і не зникнуть, особливо якщо Україна продовжить порушувати логістику Росії, і неясно, що може зробити російське командування для їх усунення. Російська реакція на просування ЗСУ полягала у тому, щоб кинути всі сили у контратаки. Це призвело до деяких інтенсивних боїв та випадкових успіхів, але українська армія адаптувалася після перших розчарувань і продовжує утримувати ініціативу та набирати все більшого імпульсу.

Оскільки ці події підривають моральний дух передових сил РФ, вони також підривають довіру еліти та навіть позицію Путіна. Минулі невдачі Росії, або принаймні невдачі такого масштабу, які неможливо було приховати, спричинили серйозні зрушення у російській стратегії. Після провалу ранньої битви за Київ увага знову зосередилася на Донбасі. Після прориву України у Харківській області у вересні 2022 року Москва вирішила підняти ставки з більш амбітними військовими цілями – масовою мобілізацією та кампанією ракетних атак на критично важливу українську інфраструктуру. Досі найбільш істотною відповіддю Росії були каральні заходи – припинення дії угоди, яка дозволяла Україні експортувати зерно, а потім завдання удару по українському порту Одеса.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто очолить наступний бунт у Росії?

Якщо буде ще одна велика перемога України, а зараз нічого не гарантовано, неясно, які варіанти будуть доступні, щоб дати Москві ефективнішу стратегію. Вибір був би неприємний для Путіна – він має або підтвердити, що Росія програє непотрібну війну, або продовжувати вести війну, в якій неможливо перемогти.

Один із виходів з дилеми міг би полягати в тому, щоб Путін змусив своїх пропагандистів скласти історію, яка пояснює, чому, незважаючи на поразку, яку всі бачать, Росія насправді перемогла. Найпростіша історія, яку може розповісти, це те, що Росія воює не з Україною, а з НАТО. Кремль уже розповів цю історію, щоб пояснити невдачі Росії та показати, що Україна діє як агент Заходу. Розповідь можна перетворити на героїчну історію про те, що незважаючи ні на що, РФ пережила гнів наймогутнішого у світі Альянсу. Але ця історія також, з погляду Росії, не є оптимальною, бо, якби Москва дійсно перебувала у стані війни з НАТО, у неї не було б шансів на перемогу. Як би там не було, кожна нова ініціатива країн НАТО на підтримку України супроводжується жахливими попередженнями з Кремля, зазвичай від заїждженої платівки, якою є колишній президент Дмитро Медведєв, про майбутню жахливу, невідому відплату. Подібні погрози ще жодного разу не зупинили союзників України.

Минулого року Москва висунула більш правдоподібний аргумент, заявивши, що поєднання енергетичної кризи в Європі та занепокоєння через витрати призведе до того, що Захід згорне свою підтримку України. Можливо, Путін тепер сподівається добитися того ж ефекту з нестачею продовольства у світі, навіть якщо це завдасть шкоди для репутації РФ серед країн, які їй ще співчувають. Він може бути розчарований – подібні дії ще не послабили західної підтримки України. За останні півроку до Києва надходило все більше і кращої зброї. У деяких сенсах країни НАТО зазнають того ж тиску, що й Росія – не програти. Це також життєвий інтерес Заходу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розбиті “кадировці” та жахи у СІЗО Донецька: історія “азовця”, який майже рік був у полоні

Очевидно, що це війна України, а не НАТО. Але, будучи настільки прихильним до справ України, Альянс не сміє відступати зараз. Особливо коли вклав так багато в оснащення країни для боротьби та перемоги. Пошук ресурсів для підтримки України може бути складним завданням, але це справді колективні зусилля, і більшість союзників США роблять істотний фінансовий і матеріальний внесок. Україна єдина та ефективна у боротьбі. Крім того, перемога Росії стала б геополітичною катастрофою для НАТО, створивши набагато більший ризик повномасштабної війни між Альянсом та Росією. Краще, якщо Росію відтіснить Україна, а російська армія при цьому деградує.

Основні питання, що стоять перед НАТО, пов’язані з перспективою зміни адміністрації США і тим, який буде зсув у політиці щодо України, а також побоювання, що Україна буде не в змозі досягти якихось великих військових проривів. Відповіді на перше запитання не буде до листопада 2024 року. Відповідь на друге буде в найближчі тижні та місяці.

Навіть якщо прогрес буде повільнішим, ніж очікувалося, Україна не буде зацікавлена у припиненні вогню, доки Росія утримує так багато її землі та мучить тих, хто живе під її окупацією. Київ припускає, що Москва скористається будь-яким перемир’ям, щоб відновити свої сили для наступного раунду бойових дій. Відновлення та реконструкція в повоєнній Україні поставлять серйозні завдання та незручні запитання щодо оцінок та рішень, прийнятих “до” та “під час” бойових дій. Але, попри ретроспективний погляд у Росії, в Україні немає жодних сумнівів, що це війна, яку треба вести, і яку потрібно виграти.

Путін може просто спробувати утримати території, але, враховуючи зростаючий тиск, йому потрібна стратегія, щоб показати, що Росія ще має шлях до перемоги. Те, що робить Путін, має, своєю чергою, визначати дії України. Київ може посилити занепокоєння Москви, показавши, що жодна частина Росії не є в безпеці, караючи російські війська на передовій та по можливості звільняючи територію, навіть якщо це не зовсім те, що військові планували раніше. Це стало війною на виснаження. Так само, як Путін сподівається, що Україна та її західні прихильники втомляться раніше за Росію, Україна та її прихильники мають показати, що вони можуть справлятися з вимогами війни стільки, скільки буде потрібно.

Переклад Gazeta.ua

Reakcja

0%0Pozytywnie0%0Neutralnie 0%0Negatywnie

Twoje emocje

0%0Lubię to!

0%0Super0%0Ekscytujący 0%0Ciekawy0%0Smieszny0%0Smutny0%0Wściekły0%0Przerażony0%0Szokujący0%0Wzruszający0%0Rozczarowany0%0Zaskoczony

Co sądzisz?

0%0Prawda0%0Manipulacja0%0Fake news

0

0Ulub

Oryginalne źródło ZOBACZ