Drahomán Prize-2023: коли і де вручать премію за найкращий переклад української літератури за кордоном

Премію заснували зовсім недавно – три роки тому – дві державні інституції Український інститут книги та Український Інститут, а також Український ПЕН. Першою лавреаткою премії у 2021 році стала німецька перекладачка Клаудія Дате за переклад поетичної збірки Сергія Жадана “Антенна” та роману Олексія Чупи “Казки мого бомбосховища”.

Переможця Drahoman Prize оголосили і під час повномасштабної війни. У 2022 році її отримав польський перекладач Богдан Задура за переклади творів Катерини Бабкіної “Мій дід танцював краще за всіх”, Василя Махна “Вічний Календар” та Юрія Винничука “Лютеція”. 

Хто ці люди, які своїми перекладами допомагають бороти російські міфи, чому вони цікавляться українською літературою та яким є її читач закордоном? УП.Життя розповідає про цьогорічних фіналістів та володарку Спеціальної відзнаки Капітули Drahomán Prize. 

Підписуйтесь на УП.Культура у Telegram

Марко Андрейчик: “Я і далі діджей, що крутить музику, але замість пісень – есеї чи вірші”

Перекладач з української на англійську. Номінований із перекладом роману Володимира Рафеєнка “Мондеґрін. Пісні про смерть і любов” (видавництво Meridian Czernowitz). З 2007 року керує українськими студіями в Колумбійському університеті, викладає українську літературу. З 2008 року курує серію “Сучасна українська література”.

Марко Андрейчик

Я викладав і вибирав для перекладу тексти, які мої студенти, як на мене, повинні прочитати, щоб краще зрозуміти Україну. Це добра можливість вчити молодших. Та щоб рухатися поза академічним колом, треба знаходити речі, які можуть зачепити. 

Після повномасштабного вторгнення переклади українських книжок почали перевидавати. Іноді ті, що були в твердій обкладинці, видають у м’якій, бо вони були дуже дорогі – наприклад, есеї Андруховича. Або книги беруть більш популярні видавці, як мою антологію взяв Penguin.

Переклад – це завжди пошук паралелей. Я організовував презентацію антології сучасної української літератури “Біла крейда днів” і усвідомив, що вона для мене, ніби антологія новозеландської музики 80-х для моїх друзів.

Паралелі, які я бачу і пробую робити в перекладі – це те, чому мене завжди тягнуло в альтернативну музику. Я виріс українцем в Америці. Там України не було, проте я знав, що вона та її здобутки цікаві, Тож я шукав якісну українську музику, яку в Америці ніхто не слухав. Я і надалі діджей, але замість пісень – есеї чи вірші. Я кажу: “Це дуже кльово, ви про це не знаєте, але послухайте – напевне щось для себе знайдете”.

“Мондеґрін” зосереджений на питанні мови. Головний персонаж, як і автор, вивчає українську – це диктує розвиток сюжету. Вперше прочитавши “Мондеґрін” українською, я зрозумів, що автор відчуває до мови певну відстань. Моя українська непогана, та моя перша мова англійська. У дружини ж прекрасна українська й дуже добра англійська. Я можу іноді щось в українській зауважити, що вона не помітить, бо маю загостреніше око та вухо на українську. Думаю, у Рафєєнка так само. Писати українською для нього – ніби їхати на новому авто, він кайфує від цього. Він бавиться речами, яких немає в його рідній російській – наприклад, кличний відмінок. Я хотів передати цю гру англійською. 

Обкладинка книги “Мондеґрін” у перекладі Марка Андрейчика

Під час першої хвилі незалежної української літератури в 90-х багато уваги приділяли головним персонажам-інтелектуалам. Це зручно для пошуку української ідентичності. Через начитаних персонажів, що знають філософію і культуру, можна побачити, як Україна співіснує у світі. Думаю, це завжди буде цікаво для української літератури. 

Я вважаю, що інтелектуалам 90-х та нульових вдалося зробити величезну роботу, і це дуже не сподобалося північному сусідові. Тоді була енергія незалежности. З’явилася відкритість до світу, і водночас можна було звертатися до української спадщини. Тоді складно було щось видати, але досвід підпільного розвитку культури в радянський період допоміг перейти ці важкі часи. Люди вміли з нічого зробити щось.  

Райна Христова Камберова: “У вільних умовах в Україні виросло покоління, яке зараз захищає цінності цивілізації”

Перекладачка з української на болгарську. Номінована з перекладом роману Любка Дереша “Культ” (видавництво “Фоліо”). З 2001 року викладає українську мову в Софійському університеті. Перекладає художню літературу і публіцистику.

Райна Христова Камберова

У Болгарії коло цікавих до української літератури вузьке. Зараз зацікавленість з боку видавців зросла, але, як на мене, не через війну, а через офіційну підтримку перекладу з боку України. 

Легкого тексту для перекладу немає. “Культ” називають підлітковим романом із нескладною мовою, але це не так. Сленг початку 2000-х перекласти болгарською непросто. З цією книжкою у мене були складні стосунки. Я переклала її на замовлення 15 років тому. Але редакторка видавництва пішла на пенсію, і роман не опублікували. “Культ” видали аж у 2021 році, після найважчого року пандемії. Злагодженого рекламного процесу не було, але в соціальних мережах публікували схвальні відгуки. Роман сприймали не як підлітковий, а як містичний. 

Щоб світ дізнався про нас більше, ми маємо вийти за межі “кириличної” культури, однак не забувати про сусідів. Між Болгарією та Україною є тільки Чорне море, але одне про одного ми мало знаємо. Нам необхідно постійно змінювати взаємні стереотипи. 

Роман “Культ” у перекладі Райни Камберової

Міфи болгар тісно пов’язані з Росією, нібито це турботливий старший брат. Але це не так. Коли я почала займатися україністикою, постійно пояснювала, що це за мова, яку історію має, в чому різниця між українцями та росіянами. Колеги скаржилися: “Що це за країна Україна, чому ти цим займаєшся?” Але після 24 лютого деконструкція міфів і стереотипів змінилася. Тепер запитують не про те, чи існують українці, а про те, чому вони такі непереможні і сильні. 

Я вважаю, що письменники зробили багато, аби ми бачили це українське диво сьогодні. Це спільнота з громадянською позицією. Я не знаю українського письменника, який не допомагав би ЗСУ. Українське суспільство дозріло до цього. У вільних умовах виросло покоління, яке зараз захищає цінності цивілізації.

Ірина Дмитришин: “Український опір – один з головних елементів зацікавлення французами українською літературою і культурою”

Перекладачка з української на французьку. Номінована з перекладом роману Сергія Жадана “Інтернат” (видавництво “Meridian Czernowitz”). Відповідає за українські студії в Національному інституті східних мов і цивілізацій (INALCO) у Парижі, керує проєктами для промоції України. 

Ірина Дмитришин

Україна не мала у Франції літературного обличчя. Сьогодні медійна присутність України є, але український роман ніхто не зобов’язаний читати. У французького видавця він конкурує з романом з Бразилії, Тунісу, Угорщини і так далі. Ґранти на переклад дали поштовх, але це не призвело автоматично до друку. Французькі видавці не чигають на ґранти, вони шукають хороших текстів. 

Роман “Інтернат” Сергія Жадана про події першої фази війни вийшов у Франції під час повномасштабної війни, відтак лише частково відповідає на питання, з якими стикаються французи тепер. Але це не єдиний роман на французькому ринку – багато читали “Сірі бджоли” Куркова. Його контекст також відповідає 2014-2016 рокам. Більше про сучасні події говорили колонки українських письменників. Наприклад, Артема Чапая і Маркіяна Камиша – обидва у війську. Поєднання стилета і стилоса надавало ще більшої гостроти їхньому письму.

Обкладинка роману “Інтернат” у перекладі Ірини Дмитришин

Література допомагає пізнати іншу культуру. Але коли почалася велика війна, французький Великий театр для читань на підтримку України обрав Коцюбинського, Бабеля і Гоголя. Тобто через 30 років незалежності лишився російський фільтр і “щось давнє”. Думаю, сьогодні ситуація була би абсолютно іншою. 

Український опір – один з головних елементів зацікавлення французами українською культурою. Він не може не викликати захоплення та бажання підтримати. До того ж, опір України був неочікуваним і успішним. Це викликало здивування і бажання розібратися, бо ж усі ніби думали, що Україна і Росія більш-менш однакові. Виявилося, треба шукати пояснення без російської пропаганди. Література є одним з вікон, які дозволяють побачити і зрозуміти.

Джованна Броджі: “Я хочу робити українську культуру доступною італійському читачу”

Перекладачка з української на італійську. Володарка Спеціальної відзнаки “за особливий внесок у переклад і промоцію української літератури, а також у розвиток українознавчих студій в Італії”. Номінована з перекладом роману Сергія Жадана “Інтернат” (видавництво “Meridian Czernowitz”). Дослідниця літератури Центральної та Східної Європи. Була професоркою славістики в університеті Урбіно й університеті Мілана. Очолює Італійську асоціацію українознавчих студій (AISU).

Джованна Броджі

Славістичні студії розвинені в Італії, але україністику вкрай мало практикували. Я почала це, бо студіювала бароко і натрапила на Україну. Наприкінці 80-х я організувала два конгреси в університеті Урбіно: вперше поляки, українці та росіяни разом говорили про бароко. Гарвардський університет провів конгрес до тисячоліття християнства в Київській Русі, де не було росіян. Тобто атмосфера сприяла усвідомленню, що Україна та її культура існує.

У 2007 році я переконала колег в університеті вивчати українську мову і літературу. Тоді я мала небагато студентів – зазвичай 4-5, найбільше 10-15. Для них я перекладала “Енеїду” Котляревського, Шевченка, Кобилянську. Найкращі студенти самі починали перекладати. Згодом я підготувала збірку з віршами Шевченка. 

Від лютого 2022 року інтерес до культури України дуже виріс. Два роки тому “Інтернат”, “Месопотамію” й “Ворошиловград” Жадана видавали по кілька тисяч екземплярів – це не була велика публіка. Я не можу сказати, хто купує ці книжки зараз. Шевченка, наприклад, купували переважно українці, які працюють в Італії. Видавництво Voland має свою аудиторію, це є висока публіка. Але загалом в Італії, на жаль, мало читають, і не слов’янську літературу. 

“Інтернат” Жадана у перекладі Джованни Броджі

Я хочу робити українську культуру доступною, намагаюся перекладати цікаве для нашої публіки. З Шевченка я вибрала поезії, котрі зрозуміє італійський читач. Шевченко завжди гарний і поетичний, але я шукала найбільш міжнародного Шевченка. З Жаданом інша річ. Він говорить для всіх. “Інтернат” не тільки про війну – це роман про чоловіка, людину, ідентичності, буття України, молодість. Там можна знайти все. 

Оксана Расулова, спеціально для УП.Життя

Читайте також: Це читомо: перший роман про Крим, нонфікшн про любов та інші новинки, що варті ваших бібліотек