A A+ A++

У зруйнованому місті залишається під вісім сотень місцевих.

Форпост, який прикрив собою мирні міста. Сьогодні в ТСН історія звичайного шахтарського містечка на Донеччині. Колись там було 15 тисяч людей і жителі міста влаштовували акції, аби не пустити до себе “руській мір”, боролися з московськими церквами і хотіли бачити своє місто сучасним та стильним. Мова про Вугледар, в якому вже десятий місяць тримають оборону “Чорні запорожці” 72 бригади.

Свою машину бійці називають привидом міста, бо вона стара, зі слідами обстрілів, але “Чорні запорожці” кажуть, машина фартова – відїздила від самого початку боїв за це місто. Володимир та Олександр вже й не порахують скільки рейсів зробили, скільки завезли бійців, скільки вивезли поранених та вбитих.

Дорогою до міста всі села настільки побиті, що в них важко зрозуміти, якими ж вони були раніше. 

Картина у місті зараз дуже нагадує Чорнобиль, але ще більш спалений, ще більш зруйнований.

У перші хвилини у місті група ТСН потрапляє під обстріл – неподалік падають три ворожі міни 120 калібру, вони ледве встигають вскочити в під’їзд. “Обстріли не припиняються кожен день, 200 снарядів кожен день летить”, – розповідають бійці.

Це було промислове містечко, побудоване під шахту, з багатоквартирними будинками – тепер чорними та з цілими виваленими під’їздами. Картина у місті зараз дуже нагадує Чорнобиль, але ще більш спалений, ще більш зруйнований. “Кожен день змінюється ландшафт. Можеш проходити уздовж балкона і на тебе балкон впаде”, – розповідає боєць Василь, який супроводжує у Вугледарі знімальну групу. 

Ще у 2016 році тут був тил, але поруч постійно обстрілювали Мар’їнку, летіли снаряди з Донецька – він в 30 кілометрах по прямій, але ж сюди не долітали. Тут розважалися діти, гуляли дорослі.

Ще у 2016 році тут був тил, але поруч постійно обстрілювали Мар’їнку

В колись типових дев’ятиповерхівках місцями немає цілих під’їздів, людські оселі перетворилися на купу каміння. Місто просто неможливо впізнати, як і місцеві храми.

Тут завжди була боротьба проти московських церков – на містечко їх було аж чотири.

Тут завжди була боротьба проти московських церков – на містечко їх було аж чотири.

Намагалися побудувати ще дві, але мешканці протестували – влаштовували акції протесту. Та московським церквам все одно виділяли землю.

Мешканці протестували проти МП – влаштовували акції протесту.

Місцева влада влаштовувала громадські слухання, на які найбільш лютих опонентів церкви не пускали. Московські попи як аргумент цитували російських виконавців – про золоті куполи. 

Міський голова робив вигляд що ніякого московського патріархату в Україні немає. Тепер так точно, бо “руській мір” російську церкву і знищив.

Вугледар тримають українські бійці і місцеві

В одному із укритті розбитого під’їзду чергує Ольга – колись медсестра стоматологічного кабінету, тепер медичка “Чорних запорожців”.

Ольга – колись медсестра стоматологічного кабінету, тепер медичка “Чорних запорожців”.  

Вона не просто надає допомогу пораненим, тут йдеться саме про порятунок. “Я в грудні повернулась після важкого поранення, я сім місяців була на лікарняному і повернулась назад, я не можу без своїх хлопців. Кожен боєць – це частинка мого серця і в мене за кожного болить душа, коли разом з ними, мені легше, якщо я їду, то в мене серце розривається, коли я тут поряд, то впевнена, що все буде добре”, – переконує вона. 

Допомагати доводиться не лише військовим, але й місцевим цивільним – їх тут залишається під вісім сотень. “В підвалах, в погребах, будівні зруйнувались, переважно люди після 60, вони кажуть, я в цьому місці народився, я не буду переїжджати”, – розповідає медсестра.

Світлана Василівна одна із тих, хто не виїхав. Її дім наразі – це один з вцілілих гаражів, від її квартири лишилося дві стіни. Її під’їзд напівзруйнований, а сусіднього після чергового прильоту взагалі немає. “Сусіди тут мої були, загинули”, – розповідає жінка. 

Під’їзд напівзруйнований, а сусіднього після чергового прильоту взагалі немає.

Світлана Василівна розповідає, що її син та племінник у збройних силах, тому з містянами має конфлікти – з тих, хто залишилися, деякі чекають на росіян.

Читайте також:

Рік російських таборів, а потім названа сім’я: знадобилася спецоперація, щоб повернути мамі вкраденого окупантами сина

Води немає, обстріли, а до замінованої ЗАЕС – подати рукою, але нікопольці не наважуються виїздити

Експериментальна терапія бійців у Рівному дала неочікуваний результат, який вразив навіть медиків: у чому фішка

Oryginalne źródło: ZOBACZ
0
Udostępnij na fb
Udostępnij na twitter
Udostępnij na WhatsApp

Oryginalne źródło ZOBACZ

Subskrybuj
Powiadom o

Dodaj kanał RSS

Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS

Dodaj kanał RSS
0 komentarzy
Informacje zwrotne w treści
Wyświetl wszystkie komentarze
Poprzedni artykułТкаченка на “Книжковому арсеналі” зустріли холодним душем
Następny artykułMasturdating robi furorę. Daje ogromną satysfakcję