Сергій Коваль пішов на фронт добровольцем
фото з відкритих джерел
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Коваля.
Сергій Коваль пішов воювати, як і переважна більшість українців, добровольцем. З першого дня широкомасштабного вторгнення Росії чоловік долучився до добровольчого формування територіальної громади, але згодом зрозумів, що цього замало, і пішов служити до Збройних Сил України. Три місяці він боронив українську землю, і у бою під Бахмутом загинув, прикриваючи евакуацію поранених побратимів.
Сергій Коваль із товаришем
фото з відкритих джерел
Взагалі, військовим до війни Сергій не був. Хоча носив і формений однострій, і погони. Навіть звання мав, щоправда – не військове, а спеціальне: майора поліції.
Корінний вінничанин, у дитинстві Сергій Коваль займався боксом. Згодом, вже закінчуючи економічний факультет Вінницького торговельно-економічного інституту Державного торговельно-економічного університету, вирішив піти служити до органів внутрішніх справ. Економічна освіта дозволяла здібному молодому фахівцю орієнтуватися в економічних питаннях, а відтак, після здобуття ще однієї вищої освіти, боротися з економічною злочинністю.
Життєрадісний та веселий, надійний друг та товариш, зразковий сім’янин, дбайливий люблячий батько, – це все про Сергія.
Отож, другим вишем для Сергія стала Національна Академія внутрішніх справ, і відтоді офіцер служив в управлінні по боротьбі з економічною злочинністю (зараз – Департамент захисту економіки Національної поліції України) управління МВС України у Вінницькій області.
Створив сім’ю, разом із дружиною Альоною виховував сина Богдана, якому зараз 16 років, і донечку Аріну, якій минуло вісім. Кілька років тому звільнився з органів внутрішніх справ і започаткував власну справу. Невеличку, проте успішну. Після 24 лютого минулого року Сергій зайнявся волонтерською діяльністю, допомагав армії.
Сергій Коваль із рідними
фото з відкритих джерел
Та до кінця року чоловік зрозумів, що війна надто затягнулася. Уже сім’я встигла повернутися з Німеччини, куди мусила тікати від ракетних обстрілів, які, на жаль, не оминули й цілком тилову й мирну Вінницю. А ворог все не відступав, усе прагнув знищити Україну й захопити якомога більше української землі.
Тож у грудні Сергій Коваль, зваживши всі «за» та «проти», пішов до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, заявивши про своє бажання служити у Збройних Силах України та захищати незалежність та територіальну цілісність України на передових рубежах.
Сергій Коваль із побратимом
фото з відкритих джерел
23 грудня він був призваний і відправився на підготовку. Потім було Гуляйполе, а через місяць підрозділ окремої мотопіхотної бригади, до якого потрапив служити солдат Сергій Коваль, було перекинуто на найгарячіший напрямок, бахмутський, де він і загинув.
25 березня у Вінниці прощалися з колишнім майором поліції, який назавжди залишився солдатом Збройних Сил України, 43-річним Сергієм Ковалем. Кількасот людей прийшло до головного міського храму, Спасо-Преображенського кафедрального собору Православної Церкви України, аби провести в останню путь загиблого героя.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Zgłoś naruszenie/Błąd
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS