A A+ A++

12 років тому уродженець Кривого Рогу Сергій Колесник заснував у Черкаській області перше екопоселення під назвою “Чарівне” – місце, що відрізняється від звичайного українського села особливою філософією та концепцією збереження природи. Від лютого 2022 року екопоселення стало прихистком для особливих мешканців – тих, хто втратив свої домівки через війну.

“Найбільш приємні для мене традиції – в екопоселенні не п’ють, не курять і не сваряться, – каже тутешній мешканець Іван Титар. – Тут живуть дуже чемні люди. Вони знають, чому вони приїхали з міста, вони знають, чому вони приїхали на землю. Це певна культура”.

Історії переселенців екопоселення “Чарівне” – це розповіді про те, як війна змушує людей змінити своє ставлення до життя.

“Майбутнє саме за екопоселеннями, – впевнений Сергій Колесник. – В містах ми є заручниками того, що відбувається навколо нас. Хочемо ми того чи ні, ми завдаємо природі шкоди. Велике скупчення, побутові відходи, утилізація різноманітних хімічних препаратів – все це знищує навколишнє середовище”.

Засноване Сергієм Колесником екопоселення розташоване в Черкаській області неподалік козацького містечка Чигирин.

“У Богдана Хмельницького була права рука – це легендарна особистість на ім’я Чмирь. Це був такий собі козак-характерник. За легендою, він сидів на горі неподалік від цього місця. До нього приходили козаки – за лікуванням або за якимись психологічними порадами, і він усім допомагав”, – розповідає Іван Титар.

До війни в екопоселенні проживали до 20 сімей, що мріяли втекти від міської метушні та жити в екологічно чистій місцевості в тісному контакті з природою.

“Хтось тут тримав корів та кіз, переробляв молоко, виготовляв сири, сметану. Також є городництво, є теплиці, де ми вирощуємо овочі та фрукти, – розповідає про життя в поселенні Сергій Колесник. – Я вам скажу, овочі та фрукти тут дуже відрізняються від того, що вам пропонують на ринках”.

У поселенні активно розвивали яблуневі сади та займалися бджільництвом. І категорично відмовилися від пластику, хімічних засобів та усього, що шкодить природі.

“Ми відмовилися від миючих засобів, які знищують флору й фауну, як це зараз відбувається скрізь. А ще наші хлопці висаджують дерева, відновлюють ліси”, – каже Сергій Колесник.

Але 24 лютого змінилося все. Досі щасливі та миролюбні мешканці “Чарівного” взялися за зброю.

“Були збори в сільраді, зійшлися всі разом та вирішили організувати ТрО, розповідає Сергій. – Виставили пости, бо вже йшлося про те, що тут можуть діяти ДРГ. Тож ходили, відстежували, контролювали порядок”.

І водночас відкрили свої двері для переселенців зі сходу, які масово їхали через їхнє поселення в бік західних областей.

“Лише за перший місяць тільки через мій дім пройшло близко 45 біженців, – пригадує Сергій. – Хтось частково проживав, а хтось перепочивав та вирушав далі”.

Але  дехто вирішив залишитися. Наприклад, подружжя Миколи та Олени з Бахмута. Вони до останнього не хотіли залишати рідний дім. Попри вмовляння дітей, що переїхали до “Чарівного” ще десять років тому.

“Нам діти подзвонили 24 лютого, невістка набрала, я саме вранці була на роботі. Невістка спитала, що в нас відбувається. Кажу, в Горлівці війна. І вона каже – давайте до нас. Ну давайте – то давайте. Тут тепер все наше життя”.

Рішення їхати допомогли ухвалити російські ракети.

“Мене тричі відкидало вибуховою хвилею, – згадує Микола Ралко. – Це диво Господнє, що я не поранений. Хіба що є поранення в пʼятку, в мʼякі тканини. Так сильно відкинуло, а голова ціла”.

“Це був пʼятий приліт саме в нашу усадьбу. Перший приліт – це коли дах знесло і жодного цілого вікна не залишилося, – каже Олена Єгорська. –  Після того, як чоловік ледь двічі не загинув, коли стояв закляклий, а на нього летіло скло – все, край. Ми вирішили, що тягнути далі нема куди, бо тільки машина і залишилася ціла”.

Відтоді Олена, Микола та двоє їхніх котиків мешкають в екопоселенні. Неподалік будинку сина й невістки.

“Цей дім нам надала громада. Ми його зараз облаштовуємо. Діти з общини принесли сюди кастрюльки, ложки, тарілки. Намагаємося якось вижити. Війну будемо переживати тут”.

Подружжя зізнається, що звикнути до життя в екопоселенні непросто. До найближчого населеного пункту – 5 кілометрів. Тут немає ані аптек, ані магазинів. А продукти та інші товари привозять лише раз на тиждень. Зате тут є дещо інше.

“Люди дуже хороші, дуже привітні, – вражена місцевими мешканцями Олена. – Допомагають, питають, чи не треба нам ще чогось”.

Сьогодні в Україні діє більше дев’яноста таких екопоселень, і майже кожне з них запрошує до себе переселенців.

“Західні партнери надали грант, тож ми купили постіль, подушки, теплі речі, – розповідає Сергій Колесник. – Бо люди, які сюди приʼїжджали з початком війни, були в шоці. Тікали в тому, що встигли на себе натягнути”.

Бачачи стан переселенців, власними силами мешканців екопоселення облаштували реабілітаційний центр.

“У нас є і спеціальне ліжко, і тренажери для покращення стану хребта. Також ми проводимо тут компʼютерну діагностику. Ми освоїли вісцеральний масаж, гірудотерапію, баночний масаж, фітотерапію, – каже Сергій Колесник. – Робимо все, аби поселенці почувалися більш спокійно та впевнено”.

Oryginalne źródło: ZOBACZ
0
Udostępnij na fb
Udostępnij na twitter
Udostępnij na WhatsApp

Oryginalne źródło ZOBACZ

Subskrybuj
Powiadom o

Dodaj kanał RSS

Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS

Dodaj kanał RSS
0 komentarzy
Informacje zwrotne w treści
Wyświetl wszystkie komentarze
Poprzedni artykuł«Вы зайдете за 14 дней и не выйдете 14 лет»: Милли рассказал о своем разговоре с Герасимовым перед вторжением в Украину
Następny artykułCzłowiek – istota dobra i piękna w ZSO nr 2