A A+ A++

Олена Легенчук – капеланка. В недалекому минулому – бізнесвумен, яка відмовилася від комфортного життя в Європі, аби надихати наших воїнів на передовій. Капелан – військовий священик, який забезпечує духовну підтримку особового складу під час виконання бойових дій.

“Наша місія – нагадати, що треба вижити, треба повернутися додому. На вас чекають, вас люблять, за вас моляться”, – каже капелан Микола Корсун.

“24 лютого я прокинулася від дзвінка моїх родичів зі звісткою про те, що почалася війна, – пригадує Олена. – Я була в Іспанії в цей час. Тиждень я просто плакала і намагалася усвідомити, що зараз робити. Потім я зрозуміла, що я можу з Іспанії передавати обладнання, спорядження, одяг. Я вирішила продати авто. Моє життя завжди було дуже активне. Я мама чотирьох дітей, працювала фотографом, маю власний салон краси”.

Однак повномасштабне вторгнення змусило багатодітну матір і успішну підприємицю відмовитися від красивого життя в Європі. Та вирушити на фронт, аби стати першою в Україні жінкою-капеланом.

“Насправді, ви знаєте, ми ризикнули, – каже Микола Корсун. – Перший раз ми їхали на стрьомі, що з нами жінка. Просто незвично. Ставлення до жінок доволі специфічне у військових підрозділах”.

“Для декого це трохи чоловічу гордість принижує, тому що ти жінка і ти мені будеш щось розказувати? Писали мені, мовляв, у тебе діти, сиди біля дітей, що ти піаришся. Я впевнена, що це моя місія, це призначення моє на цей час. Бог просто так не смикає”, – переконана капеланка. – Щоранку я прокидаюся і нагадую собі, заради чого я це роблю. Чому моя дворічна донечка засинає без мами”.

Звісно, мені б хотілося, аби моя дружина, мама моїх дітей, знаходилася в безпеці, – зізнається Олег Легенчук, який залишається з дітьми в Іспанії. – Але вона мені пояснила, що по-іншому не може. Я зрозумів, що мені краще допомагати, ніж бути тим, хто заважає”.

Побачивши на фронті капеланку, кремезні захисники спершу ніяковіють. Але згодом звикають та наважуються на щиру сповідь.

“Вона може пом’якшити кам’яне серце найгрубшого воїна, – каже капелан Микола Корсун. – Хлопці плакали. Дійсно, стоять мужики 40, 50, 30 років, і я бачив сльози на їхніх очах. Я зрозумів, що вона може достукатися до їхнього серця так, як я не можу”.

“Чоловіки – вони перш за все дивляться на зовнішність. Ми всі такі, я такий само, – посміхається чоловік капеланки Олени. – У неї дуже гарні і глибокі очі. Також голос. Коли з нею розмовляю по телефону, він мене заворожує”.

Олена Легенчук – і підтримка, і хранителька найпотаємніших переживань, і свідок тих військових жахіть, якими хлопці з передової не хочуть лякати рідних: “Те, що знаю я, не знають ані дружини, ані матері, ані доньки. Я, наприклад, знаю, які були обстріли. Тому що я молилася за наших. Хлопці просто кажуть: молись, зараз дуже треба молитися”.

“Мої батьки, наприклад, навіть не в курсі, що я військовий, – зізнається воїн, який не називає свого імені. – Знає тільки дружина і все. Дитині я кажу, що я йду просто на роботу. Коли ми вирушаємо на виїзди, дитина дивується, що так довго мене нема. Я кажу, що у відрядження поїхав”.

“Командир не запитає: “Як твої справи, хлопче? Як твій емоційний стан? Як ти спиш?”. Ну, ніхто ж не запитає. А я прихожу і питаю: “Як ти? Чого б тобі хотілося? А ти мрієш?”. Це такі людські звичайні запитання, яких їм дуже не вистачає”, – каже Олена.

“Війна – це страх, це смерть, і підсвідомо у будь-якої людини бажання розмножуватися постійно стоїть у думках, – каже сексолог Олександр Іванов. – Коли з’являється жінка, яка від щирого серця хоче допомогти, хлопці стають більш зібраними, більш бойовими”.

“Різні хлопці, різний рівень у них підкатів, – посміхається Олена Легенчук. – Хлопці казали, ви мені пишіть, висилайте відео, бо я записую підбадьорюючі відео. Але кажуть, відповідати не будемо, аби дружина не ревнувала. Я, як фосфор: дуже красива, але наближатися не можна. Ось нещодавно зробили комплімент, що я “Джавелін”, який зносить башню будь-якому танку”.

Та на духовній підтримці невгамовна капеланка не зупинилася. Олена ініціювала створення стоматології на колесах, яка лікує військових і цивільних на передовій: “Якщо хтось зараз мені скаже, що стоматологія не на часі, я покажу тисячі знімків усмішок наших військових. Там стрес: зуби сточуються, погана вода, не завжди нормальне харчування”.

“Емаль просто сколюється через стрес, – підтверджує слова Олени капелан-стоматолог Павло Корсун. – Людина зціплює щелепу, скрегоче зубами, і вони починають просто колотися”.

Коли капелани розповіли військовим про свою пересувну стоматологію, ті не повірили – невже таке можливо на фронті?

“Вони кажуть: “Що, правда?” – Я кажу: “Так”. – “То спочатку заїдьте в село, там є діти, спершу їм допоможіть”. Мене це так сильно зворушує. Я знаю, що їм потрібна допомога, але вони готові віддати її цивільним”, – вражена Олена. – Одна дівчина задонатила гроші і у мене запитала: “Що за ці гроші можна зробити?”. Я їй пишу: “Слухай, ти 15 пломб поставила хлопцям”.

Капеланка Олена душею і серцем відчуває, за кого з хлопців має молитися в той чи інший день: “Потім він мені каже: “Не повіриш, сьогодні дивом не наступив на міну”. Подарували мені хлопці перстень з картою України, я дуже такий хотіла. Сказали: “Якщо у Анджеліни Джолі є, то чому в тебе не буде? Щоб ти не забувала, що ти дівчинка”.

Oryginalne źródło: ZOBACZ
0
Udostępnij na fb
Udostępnij na twitter
Udostępnij na WhatsApp

Oryginalne źródło ZOBACZ

Subskrybuj
Powiadom o

Dodaj kanał RSS

Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS

Dodaj kanał RSS
0 komentarzy
Informacje zwrotne w treści
Wyświetl wszystkie komentarze
Poprzedni artykułWyniki badań zapadlisk w Trzebini. “Sporym nadużyciem byłoby powiedzieć, że nie są zagrożone domy”
Następny artykułStrażacy interweniowali w szkole. W kieszeni 14-latka eksplodował telefon