Останнім часом у мережі набирає популярності цікава дискусія щодо схожості сценічного образу двох співаків. Можливо, я би обійшов її стороною, якби не можливість висловити кілька професійних міркувань, які абсолютно позбавлені якихось суб’ктивних сентиментів, і базуються виключно на фактах, спостереженнях і аналітичних висновках автора.
Отож мова йде про порівняння двох творчих особистостей – Олега Винника і Андрія Кравченка. В інформаційному просторі триває обговорення обох персоналій, причому в цьому протиставленні непомітно нав’язується думка, що Андрій Кравченко має заповнити нішу, яку ніби то «звільнив» Олег Винник.
І з цього моменту подивимось на ситуацію прискіпливіше.
Якщо мені не зраджує пам’ять, про Олега Анатолійовича Україна почула вперше у 2011 році, коли він повернувся з Європи, де довгий час учився і працював як соліст-вокаліст, приймаючи участь у популярних європейських мюзиклах.
Довгих три роки знадобилося Олегу, аби вперше підкорити сцену Національного палацу «Україна». 2014-2015 роки стали його тріумфом на головній сцені країни, а всеукраїнські мистецькі тури співака лише підтвердили його статус нової української зірки.
Українська публіка із захватом прийняла його – більшості подобалося все – зовнішність, виразний погляд, сценічний імідж, природня чоловіча сексуальність і головне – чудовий соковитий голос яскравого тембру і великого діапазону. На той момент нічого подібного на українській естраді навіть не спостерігалося. Не в останню чергу це трапилось тому, що український музичний простір старанно зачищався його власниками під зовсім інші образи, типу Потапа і Монатіка.
І тут раптом – виник Винник! Як проблема українського шоу-бізу! Поясню для наївних – українська естрада давно вже узурпована окремими ділками і перетворена на плантацію для заробляння великих грошей. Плантацію, типу поля Маріхуани.
Саме на цьому полі заробляються великі і швидкі гроші. В долі у цьому бізнесі як артисти, так і топові телеканали, елітні продюсери і навіть деякі політики, котрі використовують зірок шоу-бізнесу, як агентів громадського впливу, що працюють на їхній імідж. Тут усе давно капіталізовано, поділено і регламентовано. Жодний випадковий артист не може потрапити сьогодні на велику сцену під яскраві юпітери із сяючою телевізійною картинкою, без згоди цієї всемогутної мафії, яка впевнена, що саме вона і ніхто інший є «фабрикою зірок»
І тут з’являється Олег Винник – цілком сформований і потужний артист, який є абсолютно незалежним, тобто нікому нічого не винен, який розкрутився в Україні виключно завдяки своєму таланту і харизмі, а ще – серйозному голоду слухача на талановитих і самобутніх артистів.
І тут почалася справжня війна з цим самозванцем. Я добре пам’ятаю хвилю справжнього хейту на окремих телеканалах і в багатьох соціальних мережах. Причому, кампанія ця була брудною, сюди навіть прив’язали смерть матері Олега під час його всеукраїнського туру, сподіваючись, що він не приїде на поховання. Але він приїхав і зірвав цю «сенсацію» в останню мить. Було ще кілька трохи дрібніших спроб компрометації, але раптом вони всі – як по команді припинилися.
А через певний час, о диво! – Олег опився серед членів «зіркового» жюрі одного з популярних вокальних телепроектів. Очевидно там, на інформаційному олімпі, поміняли тактику щодо нього, вирішивши, що він більше принесе користі, якщо буде під рукою. Але довіряти йому, як вони довіряли всім іншим – абсолютно ручним зіркам вони не могли. Олег був сам по собі. Зокрема, він почав співати свої українські хіти задовго до того, як зверху прийшла команда всім іншим «звьоздам» різко перевзутися.
Так, з початком активної фази війни Олег раптово зник із поля зору своїх шанувальників. А згодом і залишив межі України. І справа не в тому, що послужило головною причиною такого від’їзду, – фізична хвороба, психологічний стан чи те, що його знову – різко прибрали з телеекранів.
Так чи інакше, довкола артиста утворився інформаційний вакуум, який швидко почав заповнюватися «псевдопатріотичними» зойками на зразок «втікач» чи навіть «зрадник».
Ніхто навіть не задумався, а чому так сталося? Та тому, що він ніколи не був бойовим патроном у тій олігархічній обоймі. Він був самодостатнім громадянином західноєвропейської держави (саме так – у нього є паспорт громадянина). І він, як людина вільна і самостійно мисляча, можливо, просто вирішив взяти певний тайм-аут.
Зараз посиплються на мою адресу докори пропагандистського характеру – ви захищаєте зрадника і заробітчанина, якого любили і якому вірили мільйони українських «вовчиць». А він їх кинув без жодних пояснень!
Давайте без епатажу. Нікого він не кинув. Запитайте у членів його фан-клубу! Насправді, всьому є зовсім інше пояснення. Просто «українське культурне маріхуанове поле» зараз значно зменшилося і збіідніло, – далися взнаки окуповані території і мільйони біженців. Суперприбутки всіх, хто годувався з цього бізнесу впали.
А тут раптом ще й Олег Винник оголосив про своє повернення. І всі Дантеси, Макси Барських і Манатіки дружно застогнали в передчутті того, що залишки пирога тепер доведеться ділити не на трьох, а на чотирьох!))
І тут знову на допомогу своїм «дітям» прийшли могутні топ-менеджери телеканалів. Якщо Винника не вдалося дискредитувати, то можна спробувати його знецінити. Яким чином? Застосувати ще одну технологію шоу-бізнесу, вірніше навіть дві.
Хто знає, як би склалася доля Андрія Кравченка – був би собі такий гарний український співак, котрому, як і багатьом іншим талановитим українцям, нічого не світило в Україні. Якби не його просто таки неймовірна схожість з Олегом Винником. І це не тільки схожість зовнішня – вона у виразі обличчя, особливому примруженні очей, характерній жестикуляції. Але, як на диво, у хлопця ще й схожий тембр голосу і навіть манера округлення деяких голосних літер! Природня вона чи набута шляхом тренувань – це інше питання! Але чому б не зіграти на цьому, подумав дехто у телевізійних кабінетах?!
І процес пішов, розпочавшись із дещо іншої – хайпової технології шоу-бізу. Андрія треба було терміново візуалізувати і презентувати телевізійній публіці. Для цього був залучений Павло Зібров, який записав із молодим співаком кілька дуетів відомих пісень. Чого б це Павла так пробило на ці дуети? – досі лишається для мене загадкою…))
А далі пішли численні фотосесії нової зірки у шкіряних косухах із всілякими стильними прибамбасами, які видавалися такими знайомими і щось дуже сильно нагадували.
Ну, а вишенькою на цьому святковому торті шаманської підміни стала пісенька «Цариця». Тільки абсолютний дилетант (а таких більшість!) не звернув увагу на опорні рими приспіву пісні «сниться-цариця», і це не що інше як «спиться-вовчиця»!!!
Я не знаю, що тут ще коментувати і кого вважати копією, а кого оригіналом.
У жодній мірі не применшуючи здібності Андрія Кравченка і його талант, я йому відверто не заздрю: погодитися на роль такого собі ментального двійника існуючого популярного артиста, щоб намагатися витіснити навіть згадку про нього – це дуже некрасива справа. Бо окрім того, що він може залишитись «винником номер два», це ще не гарантує йому присутність серед «топ-зірок». Бо один лише порух чийогось вказівного пальця – і він назавжди зникне з телеекранів, зробивши свою справу. Але чого не зробиш за одну мить слави!))
Ну й ще, заради об’єктивності. Замість двох облич я помістив на фото ще скрін третього – Романа Копова. Співака і композитора, з яким я мав честь співпрацювати в якості поета багато років тому. Чи не здається вам – у нього все той же примружений погляд, легка неголеність, чуттєвий обрис вуст, від яких шаленіли його прихильниці і прихильники. Важка травма коліна змусила Романа покинути велику сцену, але знавці пам’ятають наші з ним пісні «В човнику твоїх долонь», «Ідуть дощі», «Меценати», «Мистер Лунный Свет».
Тож, все нове, що б не з’явилося, буде таки щось нагадувати за своєю формою. А талановитим людям залишається лише досягати творчої оригінальності і неповторності змісту, а не старанно копіювати чиїсь імідж і відомі хіти. Навіть якщо тобі дуже «допомагають» зробити їх популярними.
Бо якщо зорі запалюють – значить це комусь потрібно, чи не так?))
Уже коли я закінчив свої роздуми, мені на очі потрапила цікава публікація, яка ну, дуже перегукується з нашою темою. Але тим, хто і так, усе про все знає, можна не читати!))
«Підробка картин, імітація стилю та сюжету творів відомих майстрів заради збагачення, існувала завжди. За оцінками експертів, обсяг коштів, що щорічно виручається від продажу фальшивок становить від 8 до 50% від загального обсягу угод з художніми полотнами, що оцінюється в $500 – 700 млн.
Фальсифікація мальовничих полотен майстрів – бізнес для багатьох – виробників, дилерів, покупців, поліції, страхових агенцій.
Проблема фальшивок, особливо їх виготовлення, по-справжньому гостро постала у другій половині XX ст., коли з’явилися нові фізико-хімічні методи визначення справжності.
У 1996 р. викритий виробник підробок Ерік Хебборн опублікував книгу «Підручник фальсифікатора» (The Art Forgers Handbook) – посібник з виготовлення підробок. Сам Хебборн за 40 років роботи (1950-1996) залишив у спадок своїм сучасникам тисячі малюнків, визнаних експертами як «раніше невідомі» твори Брейгеля, Піранезі, Ван Дейка. Він виконував їх на папері, витягнутому із старовинних книг тієї епохи, ґрунтовку та фарби виготовляв із тих самих матеріалів, які використовували справжні автори.
Незабаром після виходу книги Хебборна (у віці 61 року) було знайдено з проломленим черепом на одній із вулиць Риму. Важко зараз зрозуміти, чого все-таки йому не пробачили: виготовлення фальшивок чи чесної розповіді про таємниці професії.»
Читайте також:
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS