Російські спроби захопити Бахмут тривають практично з липня 2022 року. За цей час загарбникам, на жаль, вдалося підійти до населеного пункту та захопити низку містечок з його агломерації. Проте всі ці тактичні успіхи аж ніяк не призвели до бажаного Кремлем ефекту. Натомість окупанти отримали чималу проблему у вигляді зростання політичних амбіцій Євгенія Пригожина та необхідності виконувати забагнки Путіна попри відсутність потрібних на це сил та засобів. Як це сталося – читайте у матеріалі 24 Каналу.
Дивіться також Росія у боротьбі за Бахмут не шкодує нічого: скоро ми скористаємося нагодою, – Сирський
Ситуацію у Бахмуті станом на кінець березня 2023 року, перш за все, треба розглядати у контексті загальних потуг Росії просуватися до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей.
Хотіли швидких перемог
Після знищення Лисичанська та Сєвєродонецька наприкінці червня російське військово-політичне керівництво оголосило про продовження активних бойових дій аж до “виконання всіх завдань СВО”. Вже на той момент апетити Москви скоротилися з “взяти Київ за 3 дні” до “хоча б захопити весь Донбас”.
- Тож продовження руху терористичних угруповань Росії з боку Кадіївки, Горлівки та самого Лисичанська у бік Бахмуту виглядало частиною вже не глобального, але все ж таки великого наступу на Донеччину.
- На той момент окупанти підходили до Слов’янська, “нависали” над позиціями ЗСУ з боку Ізюма, а також збиралися проривати лінії оборони ЗСУ під Авдіївкою та Вугледаром.
- Втім, абсолютно нічого з наміченого їм не вдалося. Ба більше, виснаження російських військ на Луганщині, а також концентрація великих сил на правобережжі Херсонщини дали українським захисникам можливість провести вкрай вдалу контрнаступальну операцію. Звільнення майже всієї Харківської області призвело до того, що Росії довелося буквально зупиняти просування ЗСУ “гарматним м’ясом” для збереження своїх позицій на Луганщині.
- У той же ж момент загарбники шукали варіанти ведення адекватних оборонних дій на Херсонщині, а також продовжували безрезультатні лобові атаки на Авдіївку та Павлівку.
Втім, коли Суровікін оголосив про черговий “жест доброї волі” та вивів свої війська з правобережжя, російський генералітет вже остаточно зосередився на спробах руху на Сході України. Звісно, не відмовляючись від наміру оточити великі угруповання ЗСУ та в подальшому відновити наступ на інших напрямках.
Фактично саме так закінчилася ціла фаза війни, під час якої Путін хотів здобути стратегічні перемоги, бо після цього окупанти зосередилися не на утворенні великих котлів, а на війні за маленькі селища. Саме тоді запалала зірка Пригожина, яка тепер може остаточно згаснути.
“Вагнерівці” як рушійна сила російського війська
Приватна компанія кухаря Путіна почала відігравати якусь значиму роль під час повномасштабної війни Росії проти України лише у квітні-травні 2022 року, коли Кремль почав достатньо серйозно використовувати найманців на лінії фронту у Сєвєродонецьку. Спочатку “вагнерівці” являли собою достатньо треновані підрозділи колишніх та діючих військових, які напряму не підпорядковувалися російським генералам.
Раніше Пригожин раптово заявив, що не бачив в Україні ні нацистів, ні НАТО, – ISW
Через це, маючи змогу діяти нелінійно, на певних ділянках місцевості саме підконтрольні Пригожину угруповання забезпечували окупантам просування вперед. При повному забезпеченні міноборони та безлімітованому використанні артилерійських та мінометних снарядів.
Завдяки цьому факту, а також посиленому піару та кляузам на російських генералів за їх провали, власник кишенькової армії зміг отримати від Кремля величезний кредит довіри.
Піар “вагнерівців” у Росії був дуже потужним / Фото реклами в одному з міст країни-терористки
Пригожину надали доступ до авіації та бронетехніки, а також можливість необмежено забирати на війну в’язнів російських колоній. Саме тоді контингент “вагнерівців” став розмиватися та розділився на “штрафників” та досвідчених. Перших почали використовувати виключно для “м’ясних атак”, а от других Пригожин здебільшого цінував та притримував подалі від небезпеки. Аж до часу, коли довелося йти ва-банк.
Наприкінці 2022-го кухар Путіна вже робив чимало політичних заяв та мріяв посунути Шойгу з посади міністра оборони. На тлі інформаційної кампанії, яка показувала “вагнерівців” як головну рушійну силу російських військ, Пригожин надав кремлівському керівництву обіцянку швидко захопити Бахмут.
Це місто, як здавалося московським стратегам, могло стати ключем до стрімкого просування вглиб Донбасу, але всі спроби загарбників заскочити у населений пункт у ході лобових атак закінчувалися повним провалом.
У 2022 році російські військові не могли навіть всерйоз наблизитися до Бахмута / Фото росЗМІ
Тож коли стало очевидно, що ніяких перспектив на цьому напрямку нема й не буде, а Путін вкотре переставив ліжка у своєму генштабівському борделі, Шойгу та його підлеглі вирішили відсторонити Пригожина від гри першим номером. У цей момент армія Росії концентрувала свої свіжі сили для рішучого прориву та взяття Бахмута, однак власник групи “Вагнера” вирішив зруйнувати ці плани та не дати тувінському фельдмаршалу начепити на свій кітель черговий орден. Кривавий любитель кувалд змістив основний напрямок удару та зміг протиснутися у Соледар, чим забезпечив потенційну загрозу оточення Бахмуту.
У боях за Соледар українська армія знищила величезну кількість окупантів / Фото “Мілітарний”
Штабним російським генералам довелося швидко переорієнтовуватися та міняти тактику з більш-менш великих штурмів та атак у лоб на спроби взяття міста у кліщі. Втім, навіть попри здобуття успіху Пригожин отримав зовсім не визнання, а скорочення забезпечення свого угруповання боєприпасами. Тоді виявилося, що “вагнерівці” без тотальної переваги в артилерії не так щоб і були здатні захоплювати добре укріплені ділянки місцевості. В принципі, те саме можна сказати й про будь-яке російське угруповання, тільки от завдяки відсутності гігантського централізованого управління пригожинські вбивці насправді являють собою рушійну силу окупаційних військ на бахмутській ділянці.
Бахмут – крах усіх надій Росії
Звісно, аж ніяк не можна скидати з рахунків численні загони російських десантників, які воюють на півдні від міста, та за останні пару місяців змогли захопити Кліщіївку та Опитне. Вони так чи інакше наблизилися до Іванківського та траси, що поєднує Костянтинівку з Бахмутом. Не можна також не звертати увагу на потенційну небезпеку можливих тактичних успіхів росіян у просуванні на півночі від міста.
Однак факт залишається фактом: українські військові утримують Бахмут, а ситуація залишається настільки контрольованою генералами, що населений пункт відвідує сам президент Зеленський, а прибуттю туди командувача Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковника Сирського припинили дивуватися навіть російські окупанти.
Олександр Сирський у Бахмуті / Фото Генштабу
Тим не менше, спроб продовжувати наступальні дії як всередині міста, так і навколо нього, загарбники не полишають. Хоча, згідно з даними міноборони Великої Британії, потроху зменшують натиск. Проте не можна виключати як виходу бойових дій на плато із подальшим відкиданням росіян від їх позицій, так і створення умов, за яких захисникам України доведеться вітдтягуватися на підготовлені позиції у бік Костянтинівки, Часового Яру та Слов’янська.
При цьому виття Пригожина та звернення до Шойгу із благаннями допомогти його підрозділам також не позбавлені сенсу. Адже, по-перше, у випадку якогось серйозного контрнаступу та провалу всієї бахмутської операції Пригожин зможе отримати собі політичні бонуси у вигляді змоги інформаційно знищувати все військове керівництво Росії. Мовляв, на цій ділянці фронту загинуло під 40 тисяч російських загарбників, а у критичний момент, коли Шойгу міг зробити так, аби ці жертви не були марними, він злив всі надбання росіян за останні 7 – 8 місяців.
Зрозуміло, що у московському мінвбивства намагатимуться паралельно для себе вирішити одразу два питання – і захопити Бахмут, і при цьому “перемолоти” якомога більшу кількість “вагнерівців”. Міністр просто ненавидить Пригожина та дуже хоче позбутися від нього та його угруповання. То ж Шойгу лише виграє від такого стану справ, коли в авангарді наступальних загонів на кількох напрямкам перебувають і зеки, і найманці кухаря Путіна. Російські генерали вже встигли оцінити безглуздість тактики безперервних штурмів малими групами, якою скористався власник приватної армії, і яку відтепер нав’язують їм згори. І їм це не так щоб сильно сподобалося.
Росія втрачає значно більше військових, ніж може набирати у військо / Фото з соцмереж
Ні, геть не через те, що російським стратегам стало шкода власних солдатів, а виключно через зменшені темпи постачання “гарматного м’яса”. Адже втрачати сотні осіб для просування на 10 метрів – то розкіш, яку насправді росіяни не можуть собі дозволити. Але політична доцільність перевалює над об’єктивною реальністю, тому загарбників продовжують вперто гнати на забій. Оскільки ж штабним керівникам путінськими угрупованнями постійно “нарізають” задачі, на виконання яких у них нема ані сил, ані засобів, а особовий склад підлеглих їм підрозділів не відрізняється таким досвідом, як ті самі “вагнерівці”, то й здобувати успіхи полковники та генерали хочуть руками бійців Пригожина.
Втім, зовсім не просто так в Інстутиті дослідження війни кажуть про те, що найближчим часом у зеків, яких набирали у групу “Вагнера” мають закінчитися “контракти”. Це означає, що і Путін, і сам Пригожин стоять “на розтяжці”: хоч більшість в’язнів і загинули, живі злочинці з досвідом участі у бойових діях Росії потрібні лише на фронті. З іншого ж боку, змусити зеків залишитись на передовій означатиме повний підрив довіри ув’язнених до різноманітних вербувальників. Та й так чи інакше існує загроза бунтів прямо на лінії зіткнення. Із урахуванням цих фактів варто припустити, що роздуми Пригожина про те, щоб сконцентруватися на своїй діяльності в Африці, але щонайменше призупинитися з бойовими діями в Україні, мають певне підґрунтя. Ажже набирати нові загони стає дуже важко, а конфлікти з Шойгу не сприяють збагаченню.
Пригожину, ймовірно, доведеться забиратися з українських фронтів / Фото з російських соцмереж
Так чи інакше, Бахмут, судячи з усього, стане кінцем епохи “вагнерівців”, а також містом, де можуть закінчитися сподівання Росії вести наступальні бойові дії. І навіть, якщо українським захисникам доведеться покинути фортецю, кількість втрат, які понесли окупанти, масове перемелення зеків та досвідчених пригожинських найманців, однозначно перевищують будь-які надбання кремлівських загарбників на цьому напрямку.
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS