Українці проти Гінклі

Наприкінці минулого тижня у Львові сталася подія, якої не повинно було бути в принципі. Прямо на вулиці вбили Ірину Фаріон. Людину контраверсійну, зі складним характером, непростим бекґраундом і мутною біографією. Людину, яку багато хто шанував і майже боготворив, а інша частина – зневажала і ненавиділа. Людину, яка мала свою позицію з купи різних питань і не стидалася її оприлюднювати.

Імовірно, саме за позицію її і вбили. Що саме по собі – ще більша трагедія, ніж загибель конкретної Ірини Фаріон. Цивілізований світ тим і відрізняється від нецивілізованого, що в ньому людина має право на свою позицію. І право на життя незалежно від цієї позиції. І навіть у випадку відсутності позиції взагалі.

Власне, саме про це – про можливу «відсутність позиції» у цій трагедії – і хочеться поговорити. Про те, як соцмережеві українці буквально за кілька годин після смерті пані Фаріон успішно склали різноманітні теорії змови, серед яких домінувала, звісно ж, російська. І на цьому розслідування справи можна було б і завершувати. Бо справжні результати цього розслідування соцмережевих українців навряд чи зацікавили. Максимум, чого можна було очікувати – це скептичного «та я відразу це зрозумів», якби ці результати збіглися з гіпотезами шерлоків голмсів з народу. А якби не збіглися…

Можна багато сперечатися на тему «чому», але факт залишається фактом – в українському суспільстві величезна кількість подій відразу ж перетворюються на теорії змови, авторів та адептів яких неможливо переконати в їхній неправоті. Загибель Чорновола, отруєння Ющенка, падіння Януковича від яйця, не кажучи вже про менш помітні події, які відживають свій вік, – мають своє конспірологічне тлумачення. Звісно ж, тут питання не тільки до самого суспільства, а й до влади, яка або не може повноцінно розслідувати ці випадки, або просто ігнорує їх (чи взагалі прикриває). І ця порожнеча вкупі з недовірою до влади, питомим українським скілом – не може не народити вигадку, фантазію, притягнуту за вуха чи інші частини тіла, але такі привабливі для людей, які виросли на радянських чутках про небожителів із Політбюро та пострадянських газетах на кшталт «Совершенно секретно».

А, між іншим, банан іноді – це справді просто банан. Або й не іноді. Україна – держава молода, три десятки років, за історичними мірками, це навіть не підлітковий вік. А от Сполучені Штати прожили як сформована держава майже два з половиною століття. І пережили за ці роки багато чого цікавого і не дуже. Скажімо, купу замахів на своїх президентів – результативних чи ні.

Так-от, хай як це дивно прозвучить для українців – замахи на президентів США здійснювали в основному одинаки. І причини в них були найрізноманітніші. Когось, як Авраама Лінкольна чи Вільяма Мак-Кінлі, справді вбили з ідеологічних міркувань. Джеймса Гарфілда убив психічно не дуже врівноважений персонаж, який надумав собі, що його вірш-ода нібито допоміг кандидату в президенти перемогти на виборах. І за це Гарфілд мав допомогти своєму «благодійнику» з посадою, бажано консула і десь в Парижі.

А замах на Рональда Рейгана здійснив Джон Гінклі, який взагалі жодних претензій до глави держави не мав. Ним керувала темна пристрасть, пристрасть до юної тоді акторки Джоді Фостер, яка зіграла роль 12-річної повії у фільмі «Таксист». Саме після перегляду цього фільму Гінклі й вирішив привернути увагу Фостер – і не придумав нічого кращого, ніж убити президента.

Отакі от історії із президентами Сполучених Штатів Америки. А вони, вибачте за прямоту, це далеко не Ірина Фаріон, за рівнем впливу, суспільного негативу й багатьох інших факторів. Та українці вже не мають жодних сумнівів у тому, що це все хитрий план, за яким стоїть Росія чи хтось інший не менш підступний, що все це не просто так, а для того, щоб розхитати українське суспільство, вбити клин, перелякати, а той й узагалі відволікти від чогось важливішого. Це звучало б навіть смішно, якби не йшлося про смерть людини – але мені довелося побачити в коментарях до одного з чужих постів претензію до правоохоронців, чому ті не розглядають як варіант спробу перекрити скандальчик із квартирами дружини Сергія Притули. Людина на повному серйозі припускала, що публічна людина може замовити вбивство іншої публічної людини просто для того, щоб про це говорили більше, ніж про якісь деталі її біографії…

В Україні, на думку багатьох українців, нічого не трапляється просто так. Це десь за океаном божевільний може стріляти в президента тільки тому, що в нього нелади з мізками. У нас – зовсім ні, у нас ні дорожньо-транспортні пригоди не трапляються просто так, ні авіакатастрофи, ні тим паче вбивства. Люди самі себе загнали в пастку безкінечної змови проти них нещасних – і вибратися із цієї пастки вже не можуть. А ця пастка уже грає проти них, бо кожен такий крок, згідно з велетенською і всеохопною теорією змови, наближає нашу державу до поразки і краху.

І при цьому, розписуючи версії і мало не плани вбивства Ірини Фаріон (не маючи при цьому на руках жодного факту, крім самого убивства), українці не помічають реальних історій, коли людей справді вбивають за мову. У червні поточного року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення у справі про вбивство бахмутського волонтера Артема Мирошниченка, вбивство, яке сталося ще 2019 року. Убивство, де причиною – нехай цього й не було в судовому рішенні – стала відповідь саме українською мовою.

Ця історія, цей суд привернули увагу значно меншої кількості людей. Звісно, тому, що Артем Мирошниченко – не Ірина Фаріон, хто його знав, окрім рідні та колег по волонтерській діяльності. Але це якраз і демонструє, що українцям цікаво бавитися в теорії змови, вигадувати/розгадувати те, чого, можливо, й не існує, а на справжні, не такі таємничі і яскраві події увагу звертають дуже рідко.

Та, створюючи цей паралельний світ, світ, у якому все складається так, як люди самі собі хочуть, українці ризикують втратити реальний світ. Який є зовсім не таким однозначним й очевидним, як вигадані чи дофантазовані історії в стилі «інтриг, сенсацій, розслідувань». І в який так легко повірити, на відміну від справжніх фактів, які простіше назвати фейками, фальсифікаціями влади (а саме так відреагує абсолютна більшість українців, якщо раптом виявиться, що Фаріон убив якийсь божевільний чи це була помста за подругу-студентку, ображену пані Іриною). Та найгірше у всій цій історії, як і сотнях таких же історій – що вони ведуть до тотальної недовіри до будь-яких дій будь-якої влади. І, як наслідок, руйнації держави як такої.

Що, між іншим, теж абсолютно природно вкладеться в чергову теорію змови. І люди навіть не помітять, що причиною цієї катастрофи стали вже самі вони.

Zgłoś naruszenie/Błąd