Святилище Перуна на місці МЗС та легендарний порт: які сенсаційні таємниці “зберігає” підземний Київ

Під Поштовою площею в Києві археологи знайшли залишки стародавнього міста – дерев’яні вулиці, будівлі й предмети побуту часів Київської Русі. Ці знахідки показують, як виглядав Київ понад тисячу років тому, коли він був великим торговим портом на Дніпрі.

Це місце стало полем боротьби: забудовники прагнули перетворити його на торговий центр, але археологічні знахідки викликали хвилю протестів. Активісти, історики й небайдужі кияни об’єдналися, щоб зберегти унікальну пам’ятку й створити тут музей.

Як відкриття під Поштовою площею пов’язане з історією хрещення Київської Русі, середньовічними торговими шляхами, які історичні памʼятки знайшли археологи, дізналася кореспондентка Gazeta.ua.

НА ЗАВАДІ СТАВ МАЙДАН

Сходами із дощечок і камʼяних плит спускаємося пагорбом за церквою Різдва Христового. Разом зі співзасновницею Музею однієї нації на Поштовій площі й мистецтвознавицею Ольгою Рутковською опиняємося у місці, яке колись було котлованом.

– Цей хрест тут не даремно стоїть, – Ольга щільніше пригортає сіре пальто до стану, щоб укритися від вітру. Показує на залізний хрест, що стоїть перед входом у підземну частину музею. – Ми фактично стоїмо на руслі стародавньої річки. Вона прямувала від гір і протікала тут. Ось цей схил з фунікулером – це те місце, де тягли Перуна (язичницький бог. У IX-X ст в Київській Русі його вважали володарем неба, покровителем князів. – Gazeta.ua). А Перунове святилище було там, де зараз Міністерство закордонних справ. Це місце пов’язане з хрещенням Русі та стародавнім портом, який був у Київської Русі. Матеріальні свідчення його існування були виявлені саме тут.

 

Над нами вирує Поштова площа. Бетонні опори і ворота до підземної частини музею оздоблені зображеннями релігійних та історичних постатей.

Археологічні дослідження тут почалися не відразу, розповідає Рутковська.

– Історія перетворення цього місця починається в 2005 році, – веде далі мистецтвознавиця. – Тоді Київ ухвалив рішення про реконструкцію Поштової площі. Проте ці пропозиції постійно змінювалися і проєкт ніяк не могли затвердити. Лише у 2012 році було вирішено зосередитися на реконструкції транспортної розв’язки, а не самої площі. Так виникла ідея збудувати підземний торговий центр.

 

Передбачалося, що на початку 2014-го під Поштовою площею вже буде двоповерховий комплекс. Для цього розпочали підготовчі роботи – вирили котлован під площею.

– У 2012 році в розпорядженні з’явилось формулювання “реконструкція транспортної розв’язки”. Тобто не площі. Будували мостовий перехід, тунель біля річкового вокзалу. Але ідея використати прилеглу територію нікуди не ділася. Щоправда, діяли вже за методами часів Януковича. Тобто, вирішили все-таки будувати підземний торговельний комплекс. Територію під нього не відводили. До проєкту реконструкції транспортної розв’язки додали другу чергу через певний час і провели конкурс для залучення інвестора. Це швидко відбулося.

Відповідно до вимог законодавства, кожен великий будівельний проєкт у центрі Києва повинен супроводжуватися наглядом археологів. Але вперше вони опинилися тут лише у 2014 році.

– На заваді став і Майдан, і Революція Гідності, – запевняє Ольга. – Змінилося трішки ставлення до законодавства. Про багаті археологічні шари цього району було відомо ще з часів прокладання метро на Подолі. Однак у радянський період можливості для їх ретельного вивчення були обмежені.

Під час проведення розкопок у 2014-му археологи виявили під Поштовою площею дерев’яні вулиці, залишки мощення, а також фундаменти будівель X-XII століть. Дерев’яні конструкції добре збереглися завдяки особливим умовам ґрунту і вологи.

– Що цікаво, Київ в археологічних пластах завжди відкривається у високій якості збереження, – розказує Ольга Рутковська. – Незважаючи на численні перебудови та зміни, археологічні шари часто зберігаються у відмінному стані. Тут, на Подолі, особливо після пожежі 1812 року, були великі зміни. Але завдяки стрічковим фундаментам давніх будівель, археологічні шари добре збереглися.

Кожен день розкопок приносив нові відкриття: фрагменти будівель, предмети побуту, інструменти та інші артефакти. І – сліди порту, який був частиною відомого торговельного шляху “з варяг у греки”, що з’єднував північні країни зі Східною Римською імперією (Візантією. – Gazeta.ua). Але для забудовників торгового центру археологічні знахідки стали перешкодою.

 

– Коли археологи почали роботу, журналісти відразу привернули увагу до розкопок. У 2015 році сюди приїхали навіть депутати Верховної Ради, щоб на власні очі побачити залишки стародавньої забудови, – розказує мистецтвознавиця.

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМʼЯТОК

Стіни котловану мають хвилястий орнамент – сліди від буру. Навколо лежать груди каміння та глинистого ґрунту. Територія заросла деревами і чагарниками. Коли сюди вперше потрапили активісти й мистецтвознавці, то знайшли серед сміття рештки деревʼяного мощення, древніх споруд. Завдяки розголосу більшість знахідок вдалося зберегти.

Історики попереджали, що будівництво торговельного центру може знищити частину артефактів. У відповідь забудовник запевняв, що роботи триватимуть, але з урахуванням побажань істориків. Обіцяв інтегрувати музейну зону в майбутній торговий комплекс.

 

Активісти, зокрема ініціативна група “Музей на Поштовій”, не погоджувалися з таким підходом і вимагали повного зупинення будівництва та створення на цьому місці окремого археологічного музею. Ситуація загострилася, коли розпочалися активні будівельні роботи і продовжували виривати котлован, незважаючи на протести. У відповідь на це активісти почали організовувати акції протесту та публічні заходи. Вони зверталися до КМДА, Мінкульту та інших державних установ із закликами зупинити будівництво і зберегти культурну спадщину.

– Із 2014 року журналісти фактично не полишали цю територію, – згадує Ольга. – Оцей розголос і надмірна увага посприяли тому, що вдалося в реєстр завести цей об’єкт як історичну пам’ятку.

 

Громадські активісти ініціювали кілька судових позовів проти забудовників та органів влади, вимагаючи визнати археологічні знахідки на Поштовій площі національною пам’яткою. У результаті Київська міська рада 2018-го ухвалила рішення про припинення будівництва та визнання Поштової площі археологічним об’єктом, який потребує збереження.

СТАРОДАВНІЙ “ХОЛОДИЛЬНИК”

Територія розкопок на Поштовій площі складає понад 6000 кв. м і охоплює частину середньовічного Києва вздовж Дніпра. Археологи вже досягли рівня XI століття. Але існує версія, що ці шари можуть вести до ще більш ранніх часів.

– Є версія, що це – місце злиття річки Почайна з Дніпром у стародавні часи. Археологи під час розкопок натрапили на русло, яке спостерігали ще під час прокладання метро. Цей водотік, за літописами, зливався з Дніпром і міг бути місцем, де стояв храм Святого Іллі Пророка – один із перших християнських храмів на території Києва, – пояснює мистецтвознавиця. – Він згадується в 945 році, у часи правління князя Ігоря. І як би наші літописи не переписувалися під концепцію хрещення Володимиром, справжню історію не вдалося викреслити. Існування храму підтверджується й давньоруськими літописами. Існує опис служби, участь у якій брали дружинники князя Ігоря.

 

Ольга наголошує, що для історії Києва цей період є важливим, адже саме тоді вікінги з’являються на нашій території, формуючи свій південний торговий шлях. ІХ століття пов’язане з правлінням Аскольда, який у 860-х роках був охрещений і приніс християнство на ці землі.

– Це якраз історія про те значення Києва, яке було в ті часи. Київ мав порт, і це було надважливо в середньовічні часи. Ми одразу маємо зв’язок з тим пластом історії, про який в просторі Києва не йдеться, – додає Рутковська і запрошує пройти за залізний паркан до частини під бетонним перекриттям.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які секрети “приховує” найдовший міст України та який вигляд має: фото

На хвіртці висить замок. Звідси стежка тягнеться до старої портової вулиції. Прохід загороджено червоною стрічкою.

 

– Ліворуч, – Ольга зупиняється біля великої дерев’яної конструкції і пояснює, – Хрещатицька башта. Це частина укріплень, і ми зараз бачимо її залишки. Тут була розкрита велика прямокутна зрубна конструкція, яка частково розібрана. Під час робіт будівельники решту стінок знесли, щоб техніці було легше заїжджати й вивозити ґрунт. А в результаті ми втратили частину важливого археологічного об’єкта.

Хрещатицька башта згадується в багатьох джерелах. Її можна знайти в документах Івана Мазепи, на картах XVII століття, де показано план Києва.

– Це не просто легенда або здогадка – а реальний об’єкт, який існував, і ми маємо можливість показати його сьогодні. До речі, ті частини башти, які вдалося зберегти, зараз у нашій експозиції. Під час робіт їх просто викинули на вулицю, і вони пролежали під відкритим небом. Ми зробили все, щоб максимально захистити ці залишки і дати їм нове життя в музеї.

Коли заходимо під землю – немов поринаємо в ХІ століття. Тишу порушує відлуння кроків, ритмічне крапання води. Стіни котловану під площею – це товща землі, що шарами розкриває різні періоди історії столиці. У музеї прохолодно й вогко.

 

Ольга веде далі. Опиняємося на території садиби, яка обслуговувала київський порт.

– Оця смужка стовпчиків – це залишки паркану ХІ століття, – показує на залишки старого дерева Рутковська. – За ним пролягала центральна портова вулиця. Берегова лінія була там, де зараз річковий вокзал. Відповідно на тому боці вулиці була вантажна зона, де розкрили спеціальні майданчики для прийому вантажів.

Позаду підсвічується невелика локація. За звітами археологів, на цьому майданчику були знайдені печатки.

 

– Їх називають княжими, булами. Тут же знайдена була береста, митні пломби – сліди діяльності митниці. Якщо брати історичні джерела, то перші згадки про митників тут ідуть з IX століття. Митниця працювала, судячи з печаток, безперервно багато століть, – розказує мистецтвознавиця. – Те, про що я розповідаю, було частково втрачено під час пожежі у 1812 році. Але завдяки археологам нам вдалося відновити деякі фрагменти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жаби у підвалах, жовта вода і карасі у полях: як живуть у підтопленому селі, де захлинувся наступ РФ на Київ

Ольга зупиняється біля дерев’яної конструкції, врізаної в землю.

– Тут ми маємо ще один цікавий об’єкт, – вказує вона на масивні дошки у формі великої коробки. – Це дерев’яна конструкція того ж періоду, що й паркан. Її виявили під підлогою будівлі, яка стояла вище. Будівля мала дощаті стіни, але цей об’єкт, виготовлений із дубових дощок – археологи назвали коробом. Однак ми не знайшли жодних слідів виробництва на цій ділянці. Зате тут було виявлено багато кістяків риби.

 

Ольга пояснює, що в середньовіччі такі споруди використовували для зберігання запасів на зиму, наприклад, солоної риби чи м’яса. Це було своєрідне середньовічне сховище, схоже на холодильник.

– Що цікаво, короб мав спеціальну конструкцію – по центру був жолобок із нахилом до трикутного відсіку. Перегородка піднімалася й опускалася. Цей жолобок зараз замулений, бо ми його системно зволожуємо, щоб він не розсохся, не перетворився на труху. Гляньте на цю дошку. Колись вона була ідеально рівна по площині. Їй ніби й немає тисячі років.

 

Над коробом височіє ґрунтова стіна – фрагмент, який не розкопали. У товщі землі видно археологічні шари різного відтінку, відповідно до історичного періоду.

– Це дерев’яний прошарок, який слугував дорогою – одним з тих знаменитих київських дерев’яних мощень. Їх почали будувати ще в IX-X століттях, і тут ми бачимо шар, датований XI століттям, – показує вона на деревʼяну конструкцію в землі на рівні очей. – Жителі Києва завжди цінували комфорт, навіть у пересуванні.

Уже в IX-X століттях на цьому місці були вимощені дороги, наголошує Ольга.

ПЕРУНОВЕ СВЯТИЛИЩЕ

Майже в центрі локації із землі піднімається угору унікальна археологічна знахідка – Боричів узвіз. Деревʼяні балки трохи понівечені, але окреслюють напрямок дороги. Це – одна з найдавніших вулиць Києва, яка відіграла ключову роль в економічному і культурному житті міста протягом багатьох століть. Узвіз був головною артерією, що з’єднувала річковий порт на Подолі з Верхнім містом – князівським центром і духовним осередком.

– Це легендарне місце, де, за переказами, скинули Перуна. І де дипломати приходили до княгині Ольги. Цей узвіз багато разів згадується в літописах, – каже мистецтвознавиця, вказуючи на дерев’яну дорогу. Це велике дерев’яне мощення з дощатим настилом. Ось там, де ви стоїте – це приступка ще старішої дороги. Вона належить до ще більш давнього шару. Оці стовпи тримали конструкцію, мали висоту 4,5-5 метрів і слугували опорами для дерев’яного віадука, що компенсував перепади рельєфу.

 

Шлях починався від Дніпра, йшов схилом угору і виходив на гору, де зараз верхня станція фунікулера.

– Уявіть собі, що там, де нині розташоване міністерство, було Перунове святилище. Після того, як скинули Перуна, князь Володимир побудував там першу християнську церкву святого Василія, а потім з’явилась Десятинна церква. Цей шлях був центральною дорогою, що вів до Подолу, зливаючись із головними шляхами Києва. Узвіз мав зв’язок з портом, площею і берегом. Назва “Боричів узвіз”, яку ми використовуємо зараз, з’явилася в імперські часи. Історичні назви об’єктів переписували на свій манер, щоб стерти нашу ідентичність. Насправді він мав назву “Бірючів”, бо бірючами називали митників. Це місце не мало жодного відношення ні до Бориса, ні до бору, ні до боротьби.

 

З часів IX-X століть Боричів узвіз був частиною торгового шляху “із варяг у греки”, яким проходили купці, товари і воїни. Тут транспортували товари з Дніпра, підіймаючи їх на гору до головних князівських установ і соборів. Торгівля між Північною Європою і Візантією через Київ була важливою частиною міжнародної економіки, а Боричів узвіз відігравав у цьому значну роль.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бізнесмен вкладає у село мільйони доларів: як там живуть і вчаться люди

Історичні джерела також пов’язують Боричів узвіз із легендарними подіями. За однією з версій, саме тут знаходився Боричевий тік, де нібито відбулося хрещення киян за князя Володимира у 988 році.

– Ця територія тісно пов’язана з важливими історичними подіями, – продовжує Рутковська. – Навіть у пізніші часи, після татаро-монгольської навали, коли міська територія зменшилася, і там, де нині башта, була межа міста, ця частина довгий час залишалася за його межами. Але вже в період Гетьманщини це знову була міська територія. І через близькість до Дніпра тут існувала так звана Хрещатицька застава. Тут знайшли цілу колекцію з близько сотні козацьких люльок з різних матеріалів.

 

Поруч узвозу археологи знайшли залишки склодувної майстерні XI-XII століття. У ґрунті збереглися рештки пічки. Під час розкопок знайшли цеглу та кераміку. У середньовічному Києві масово виготовляли скляний посуд. Частіше це були ємності для рідин – кухлі, фляги. Технологія виготовлення прийшла до нас з інших країн. Спочатку в Києві працювали запрошені майстри, зокрема під час будівництва храмів, адже для мозаїк використовували смальту – кольорове скло.

– Потім наші майстри перейняли цю технологію. У численних археологічних звітах видно, що на Подолі майстерні знаходили буквально через кожні два квартали. Але наша цікава тим, що вона, ймовірно, працювала як гуртівня – тут були готові вироби. Виготовляли тут не тільки посуд, але й прикраси – скляні браслети, каблучки, намистини.

 

Також поблизу порту виявили безліч індивідуальних предметів – монети, металеві прикраси, хрестики, каблучки. Траплялося навіть золото й срібло.

“СПАРТАНСЬКІ УМОВИ”

Глибина археологічного шару сягає вглиб ще близько на 5 м. Під час розкопок науковці зібрали артефакти для опрацювання, але дерев’яні споруди винесли на вулицю, де вони лежали під відкритим небом. Голова музею Віталій Білецький врятував ці елементи, зізнається Ольга. Жінка проводить через місток до головної експозиції.

– Усі інсталяції – це фрагменти об’єктів, які були виявлені разом із ґрунтом, – під стінкою вертикально стоять частини берегової лінії. – Оця балка зі стовпами – це фрагмент пірсу, який виносився в Дніпро, щоб приймати човни.

 

Поруч стоять рештки Хрещатицької башти. На мотузки підвісили історичні зображення й проєкт майбутнього музею. Ольга Рутковська розповідає, що на захист пам’ятки, після спроби її бетонування – зібрався гурт громадських організацій. Вони змогли організувати мирну безстрокову акцію з 20 червня 2018 року.

Активісти прагнули перетворити це місце на музей світового рівня. Ольга пояснює, що для збереження пам’ятки вони домоглися національного статусу, а також провели “Всеукраїнський відкритий конкурс на концепцію розвитку Поштової площі”.

 

– У Європі з 80-х років працює технологія консервації пам’яток археології, яка дозволяє їх зберігати та робити основою для експозицій, – розповідає Рутковська. – Навіть у спартанських умовах відвідувачі повертаються сюди знову і знову, приводячи знайомих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бєлгородський квартал і “друзі” з Білорусі: як живе наймолодше місто України біля кордону

Конкурс проводили в два етапи: перший був відкритий для всіх, другий – для професійних команд. Основна мета – залучити суспільство та знайти рішення для перетворення площі на комфортний простір, з інтеграцією підземного музею. Під час заходу піднімали важливі питання щодо туристичної інфраструктури Києва, яка ще не розвинена належним чином. Результати обговорення передали міській владі.

– Розуміючи її небажання займатися цим, ми поїхали на міжнародні форуми, щоб презентувати потенціал цього місця, – зітхає Ольга. – Ми мріяли, що держава створить музей, провели багато зустрічей. Усі наші напрацювання передали Києву, і Віталій Володимирович підтримав ідею. Але минуло пів року, перш ніж створили робочу групу.

На столі під інсталяціями лежать знахідки музейників. Їх виявили у ґрунті, що залишився на підпорках. Це залишки кісток тваринного походження, деякі з них віком до тисячі років. Є також фрагменти скла, яке покрите перламутровим шаром – це ознака того, що воно пролежало в ґрунті щонайменше 300 років. Серед інших знахідок – частина пивного кухля з двошаровим склом. І фрагменти стародавньої цегли, що, ймовірно, використовувалася для будівництва храмів.

 

Ольга Рутковська розповідає про різноманітні знахідки, які були виявлені під час розкопок. Серед них – рештки одягу, шкіряного взуття, що зберігається краще за тканину. Металеві предмети, такі як монети чи прикраси, зокрема із зображенням Стефана Баторія, що свідчать про поширення його символіки в литовський період.

У 2016 році, коли пам’ятку внесли до реєстру, забудовник припинив фінансування. Археологи пішли, залишивши ключі від вагончика. У ньому пізніше виявили мокрий пакет із берестою, який перетворився на кашу через вологу. Команда музею врятувала цей матеріал, висушивши його і зберігши фрагменти.

 

Береста – була цінною для написання документів і побутових речей, тому її збереження є важливим для істориків, оскільки це надзвичайно крихкий матеріал.

– Ми маємо зараз підтвердження від Міністерства культури, що вони зацікавлені в спільній розробці алгоритму використання пам’яток археології, – каже Ольга. – Це не просто нам вдалося знайти спільну мову. Новий очільник міністерства серйозно зацікавився цим питанням, і ми будемо сподіватися на подальші кроки з чітким оформленням.

Ольга розповідає, що частина команди музею пішла на війну добровільно. Також команда займається волонтерською діяльністю, допомагаючи військовим і медикам. Музей живе завдяки донатам. Усі роботи – від підтримки території до збору коштів на обладнання – виконують власними силами.

Зараз у музеї приймають відвідувачів за попереднім записом. Цін на квитки не встановлювали, однак кожен охочий може підтримати існування обʼєкту грошовою пожертвою.

Reakcja

0%0Pozytywnie0%0Neutralnie 0%0Negatywnie

Twoje emocje

0%0Lubię to!

0%0Super0%0Ekscytujący 0%0Ciekawy0%0Smieszny0%0Smutny0%0Wściekły0%0Przerażony0%0Szokujący0%0Wzruszający0%0Rozczarowany0%0Zaskoczony

Co sądzisz?

0%0Prawda0%0Manipulacja0%0Fake news

0

0Ulub

Oryginalne źródło ZOBACZ