Росія використовує ультраправих

«Росія може використовувати свої контакти в європейських ультраправих колах для вчинення диверсій та актів саботажу», – стверджує доктор Каспер Ренкавек з Міжнародного центру боротьби з тероризмом в інтерв’ю для видання Nowa Europa Wschodnia.

– Яким чином Росія використовує ультраправі організації в Європі?

– Понад 10 років тому, після громадських протестів, викликаних поверненням Путіна до влади, російський уряд вирішив, що ліберали є їхнім головним внутрішнім ворогом, а отже, їх слід атакувати за кордоном. Цей альянс думок, сумління, схожого погляду на світ неформально склався з 1990-х років між Росією та ультраправими антисистемними партіями. Цей процес був довгим і дуже часто відбувався за участі приватних осіб, таких як Алєксандр Дугін чи Владімір Жиріновський, а не російської держави. Лише згодом Кремль вирішив залучити до цього процесу всі ресурси на різних рівнях, оскільки побачив у цьому можливість досягти власних цілей. Так ми отримали політичну війну, яку росіяни розв’язали проти Заходу. Вони понад десять років тому вирішили, що будуть використовувати ультраправі кола для підбурювання суспільно-політичного порядку.

– Чому було обрано саме ультраправих? Чи це єдине таке середовище, чи ця проблема стосується й ультралівих?

– До 1989 року Кремль працював переважно з ультралівими. Для СРСР це був природний союз. Зараз Росія робить ставку на ультраправих, оскільки це дає найбільші політичні й соціальні вигоди. Правий радикалізм зараз перебуває на висхідній хвилі в Європі. Голландський політолог Кас Мудде вважає, що сьогодні ми спостерігаємо чергову хвилю крайньої правиці. Донедавна вона була маргінальною, але зараз перебуває в абсолютному мейнстрімі, і це також є причиною, чому росіяни зацікавилися цією темою.

Ультраправі ненавидять Європу такою, якою вона є, і готові об’єднатися з будь-ким, щоб дестабілізувати її політично і змінити. Саме тут з’являються росіяни, і вони можуть бути цінним союзником. Треба чітко розуміти, що ультраправі – це не те середовище, яке прокидається вранці і молиться Владіміру Путіну. Але Росія й ультраправі мають певні спільні інтереси. Наразі ультраправі набирають по 20-30% на виборах у різних європейських країнах, формують і співформують уряди, тоді як ультраліві відступають і не можуть розраховувати на значну підтримку, тому вони не є такими привабливими для Кремля.

– Чому ультраправі на висхідній хвилі?

– Найпопулярніша теза, яка пояснює цей феномен, полягає в тому, що партії мейнстріму не прислухаються до того, що думають, відчувають і говорять громадяни. Вони не поділяють їхніх проблем і негараздів, і в результаті популісти відбирають голоси в мейнстрімних партій, зокрема правоцентристів і християнських демократів.

Я думаю, що варто відзначити ще одну річ. Ультраправі ненавидять Європу такою, якою вона є, вони бачать її як певний фасад, відірваний від реальності, нав’язаний глобальними елітами. Натомість вони хотіли б мати європейські спільноти у викривленому розумінні Європи батьківщин. Їхній європейський патріотизм проявляється в тому, що кожен зможе бути тим європейцем, яким він хоче бути вдома, а водночас ми всі будемо разом і ніхто нікому не нав’язуватиме свого бачення.

Коли ми говоримо про підтримку крайніх правих, я б також зазначив, що ми не проаналізували політичних криз, які відбувалися до цього часу. Це почалося з воєн на Балканах у 1990-х роках, і наслідки цього досі помітні і відчутні. Ані НАТО, ані ЄУ, ані Захід в цілому не пропрацювали цієї кризи. Схожа ситуація склалася і з глобальною війною проти тероризму. Що ми зробили? Проти кого? Чому? Який ефект це дало і чи було це взагалі потрібно? На ці питання ніхто не відповів. Ще гірше – інтервенція до Іраку 2003 року та виведення військ з Афганістану у 2021-му. Тим часом ми все ще маємо економічну кризу 2008 року, яка поставила світову економіку на межу. Сьогодні ми вважаємо, що це була природна подія і все, що нам потрібно було зробити, це додати грошей. Але наслідки цього відчуваються й досі. Адже за ці велетенські втрати для світової економіки нікого навіть не заарештували. Інший приклад – міграційна криза 2015 року, тільки зараз ЄУ голосує за міграційний пакет, а країни вже оголошують про вето. Додайте до цього COVID-19, російське вторгнення в Україну або війну Ізраїлю в Газі. І саме тут втручаються ультраправі зі своїм наративом про те, що еліти – це лицеміри, які обманюють простих людей. Вони нав’язують їм певні рішення й очікують, що люди приймуть їх з усмішкою. Ультраправі стверджують протилежне і намагаються переконати суспільство в тому, що вони керували б краще. Вони стверджують, що світ можновладців вже настільки відійшов від реальності, що його потрібно повернути на землю. Треба лишень піддатися певним політичним імпульсам, часто націоналістичним, ксенофобським, гомофобським чи расистським. Ці партії кажуть: ми знаємо, що ви відчуваєте, ми відчуваємо те саме, і ми говоримо про це, коли інші мовчать. Вони намагаються показати себе відкритими до ідей та проєктів, про які інші бояться говорити.

– Як класифікуються ультраправі партії?

– Існує класифікація, яку запропонував вищезгаданий Кас Мудде. Він вважає, що ультраправі поділяються на екстремістські й радикальні. Екстремісти вдаються до недемократичних засобів і часто використовують насильство, наприклад, скінхеди, парамілітарні організації або активістські вуличні бойові групи.

Радикальна правиця – це де-факто політичні партії, які беруть участь у політичному процесі й акцептують результати виборів. Однак є побоювання, що якщо вони переможуть на виборах, то станеться так само, як з «Братами-мусульманами» в Єгипті, які говорили, що одна людина – один голос, але лише один раз, бо після їхньої перемоги вибори більше не будуть проводитися. Знаючи історію ультраправих, я боюся, що якщо одна із цих партій переможе на виборах, то це будуть останні справжні вибори, а будь-які наступні вибори, якщо вони взагалі відбудуться, перетворяться на фарс.

Радикальні праві сьогодні найчастіше асоціюються з Марін Ле Пен у Франції, Австрійською партією свободи або різними партіями в Італії.

– Як виглядає підтримка таких груп з боку Росії?

– Ми говоримо і про пряму, і про непряму підтримку. Тут маємо вербування, рекрутування, грошові трансфери тощо.

Варто також зазначити, що в Росії є багато кураторів: приватних і державних. Деякі з них співпрацюють один з одним, деякі ненавидять один одного і воюють один з одним. В результаті складається ситуація, коли підтримка ультраправих має багато облич і діє на різних рівнях. Це може відбуватися через уряд, місцеві органи влади, різні типи політичних рухів та організацій, або ж через об’єднання фанатів певної теми. Яскравим прикладом тут є Російський імперський рух, який є неурядовою організацією, і російський уряд офіційно відмежовується від них. Вони шукають схожі організації на Заході, відкриті й готові до співпраці. Подібним чином для співпраці можна використовувати культуру або економіку. Це можна зробити, наприклад, через клуб ММА.

Однак не все так добре скоординовано, як дехто думає. Правда, останнім часом спостерігається поліпшення координації цієї діяльності на рівні окремих країн, але це все ще робиться, як за словами Мао: нехай розквітають сотні квіток, а що з них народиться, побачимо. Безумовно, найбільший виграш, на який розраховують росіяни, – це вплив на політичні процеси шляхом просування тієї чи іншої політичної партії на виборах на національному, європейському чи регіональному рівні.

Росіяни, звісно, також прагнуть максимально поляризувати суспільство. Якщо вони не можуть скерувати когось безпосередньо до співпраці з нами, то намагаються максимально дестабілізувати політичну й соціальну сцену, щоб зробити її дисфункціональною. Яскравим прикладом цього є замах на прем’єр-міністра Словаччини. Я не вірю в жодні теорії фальшивих прапорів чи російську змову, але, безумовно, Москва використає цю ситуацію, щоб дестабілізувати словацьку політичну сцену і суспільство в цій країні. Взаємні звинувачення є природним паливом для Росії не тільки в Словаччині, але й в інших європейських країнах.

– Які подібності й відмінності ви бачите в проаналізованих вами країнах, де відбувається підтримка Росією ультраправих організацій?

– З нашою командою ми дослідили 10 країн, де такі зв’язки очевидні. Можу сказати, що багато речей нас здивувало. Наприклад, у Швеції маємо Шведських демократів, одна з партій, без якої нинішній уряд не мав би більшості. Росія неодноразово прокручувала список контактів цієї партії. Здавалося б, до Швеції Росії важко проникнути, адже шведи традиційно негативно ставляться до Росії протягом століть. Однак у цьому випадку ми відкрили для себе широке коло контактів і співпраці. І водночас у Швеції маємо дивний приклад Північного руху опору, правоекстремістської організації, яку росіяни хочуть підкупити, щоб вона перетворилася з антиросійської на проросійську. Усередині організації існують тертя, виявляється, що верхівка організації є проросійською, а низ – проукраїнським.

У Франції є Жоель Самбуа, який є одним з піонерів російської дезінформації в країні. Інший приклад – спроби державних переворотів з боку ультраправих. Тут найпопулярнішим є німецький принц Генріх XIII Ройс. В Італії ультраправих з Росією пов’язує не антиамериканізм чи антиєвропеїзм, а ненависть до ЛГБТ+. В Австрії партія, яка, ймовірно, виграє вибори, Австрійська партія свободи, також має цікаву «ділову» історію з Росією, яка спричинилася до падіння одного з лідерів угруповання. Тут справді є чимало цікавих прикладів і сюрпризів.

– Як повномасштабне російське вторгнення в Україну вплинуло на співпрацю між Росією та екстремістськими організаціями?

– Звичайно, ці організації не стали раптово проукраїнськими, проамериканськими і пронатовськими. Ми не помічаємо таких поворотів. Переміщення людей і грошей між Росією і цими організаціями зараз серйозно ускладнене, але існують способи обійти ці бар’єри, і для цього використовуються Туреччина або Сербія. На відміну від цього, відвідування Червоної площі і вшанування Путіна зараз набагато жорсткіше таврується, ніж раніше.

– Однак дехто, здається, змінює свою риторику, і Марін Ле Пен, наприклад, почала займати більш проукраїнську позицію. Це справжній прорив чи просто піар-хід?

– На мою думку, Росія для кіл навколо Марін Ле Пен завжди буде більшим другом, ніж Брюссель і Вашингтон. Однак Ле Пен змагається не за 10% електорату, а за президентство Франції, й опитування показують, як французи сприймають російську війну в Україні, і, ймовірно, саме звідси йдуть зміни. Фотографії та відео, що демонструють російське насильство проти цивільного населення в Україні, також роблять свою справу і змушують політиків реагувати, оскільки виборець очікує від них рішучих дій. Це також випадок Шведських демократів, які, можливо, хотіли б бути проросійськими, але зрозуміли, що громадськість налаштована антиросійськи, тож були змушені пристосовуватися до своїх виборців. У мене складається враження, що після 2022 року такий імпульс посилився, але я не вірю в щирість цієї зміни. З іншого боку, варто сподіватися, що, можливо, справжня і щира переорієнтація відбудеться через якийсь час, а наразі ми лише на початку цього шляху і не знаємо, в який бік усе піде. Саме тому я думаю, що це значною мірою надзвичайно прагматична гра на публіку. Якщо Ле Пен хоче перемогти Макрона, їй потрібен правий електорат, а також лівий електорат, який може втомитися від його способу правління.

– Спецслужби західних країн повідомляють про можливість диверсійної діяльності з боку Росії. На вашу думку, чи можуть ці ультраправі угруповання бути використані для таких операцій?

– Після 2014 року Росія вважала, що ці групи слід використовувати для поширення дезінформації, поглиблення поляризації й розпалювання політичної сцени. Однак у мене склалося враження, що вже деякий час ми спостерігаємо зміну риторики і способу виконання наказів. Ідеальним середовищем були люди, які після 2014 року поїхали воювати на боці Росії на Донбасі. Повернувшись до Європи, вони почали діяти як дезінформатори, що було особливо успішним для них у таких країнах, як Франція, Італія та Словаччина. У Польщі це явище було непомітним, оскільки людей, які вирішили стати «сепаратистами», можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Але вже в Чехії такі люди потрапляли до в’язниці. Я думаю, що в цій групі є люди, які можуть перейти від ролі дезінформаторів до ролі саботажників і диверсантів. Але я хотів би підкреслити, що нам потрібно відійти від погляду на тероризм і політичне насильство як на щось, що йде знизу вгору. Держави також роблять це, і це важливо усвідомлювати.

– Як ми можемо протидіяти підтримці Росією ультраправих груп?

– Насамперед треба повернутися у 2014 рік і подивитися, хто поїхав на Донбас, хто їх туди відправив, хто їх підсадив на «русскій мір». Можливо, тоді ми з’ясуємо, що там також є люди з діаспори, євразійських кіл чи інших альтернативних політичних проєктів, які поєднують крайні ліві та праві сили. Проблема в тому, що частина людей, які воювали на Донбасі, повернулися до Європи і перебувають тут постійно. Хто вони? Чим вони займаються зараз? Варто почати з відповідей на ці запитання. Я б також почав з вивчення мереж, які виникли близько 2014 року і підтримувалися Росію в таких країнах, як Сербія, Грузія та інших країнах-кандидатах на вступ до Європейської Унії. Ми робимо вигляд, що це не проблема, що попри все нам потрібно продовжувати працювати з ними.

– Сербія, здається, має особливе значення в цій процедурі?

– Сербія – найбільша з країн-кандидатів, але наразі вона, здається, більше віддалена від Європейської Унії, ніж наближена до неї. Там активно розвивається панславістський рух. Значна частина проросійської співпраці відбувається через міжурядові канали. Водночас там відбувається унікальний політичний danse macabre. З однієї сторони – уряд у Белграді й сербські націоналісти, які перебувають поза межами цього уряду. З іншої – уряд у Москві й російські націоналісти, які також перебувають поза путінським режимом. У цьому чотирикутнику ведеться химерна гра. Президент Сербії Александар Вучич каже ЄУ, що він проєвропейський, а Москві – що він проросійський. Він співпрацює з росіянами, видаючи російських ліберальних опозиціонерів, які перебувають на сербській землі. Росіянам це подобається, але заразом час від часу вони погрожують йому, що якщо він не буде робити саме те, що хоче Москва, то є інші сербські націоналісти, які ще ближчі до Росії, ніж він.

Це, наприклад, низовий парамілітарний рух «Народна Патрола» («Народна дружина»), який позиціонує себе як ще більш панслов’янський, ніж уряд, і звертається до Росії, кажучи, що Москва повинна більше дисциплінувати уряд Вучича, щоб він не дрейфував на проєвропейську територію. Росіяни хитрі, вони роблять це не офіційно, а посилають своїх націоналістів до сербських націоналістів і через них намагаються вплинути на сербського президента, щоб той не заходив надто далеко в бік Європейської Унії. Президент Вучич, з іншого боку, маніпулює ультраправими, використовуючи їх у своїх відносинах із Заходом. Він вказує на них, стверджуючи, що якщо не він, то країною керуватимуть такі люди, як вони.

– Якщо державні служби стежать за праворадикальними колами через їхні зв’язки з Росією, вони, тим не менш, можуть наразитися на звинувачення в політичних репресіях.

– Ми не можемо сказати, що ультраправі організації займаються політикою, тому стеження за їхньою діяльністю – це теж частина політики. Тут не йдеться про політику, а про насильство, а у випадку з організаціями, про які ми говоримо, зв’язок між політикою і насильством дуже тісний. Безумовно, будь-яка дія проти праворадикальної організації спровокує звинувачення в репресіях, цю проблему має, зокрема, Німеччина з моніторингом діяльності «Альтернативи для Німеччини», адже це політична партія. Але моя відповідь однозначна. За такими партіями й організаціями треба уважно стежити.

Ми просто повинні усвідомлювати, що якщо ми відстоюємо європейський проєкт у його нинішньому форматі, то маємо справу не просто з політичним опонентом, бо цей опонент хоче натиснути кнопку «перезавантаження» і розвалити цей проєкт.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Rosja wykorzystuje prawicowe organizacje

Zgłoś naruszenie/Błąd