П'ять дат з життя одеського собору, в який поцілила ракета

Реклама:

Уже на ранок працівникам собору вдалося побачити всі руйнування. Це – пробита ракетою стеля, обпечені стіні та знищенний вівтар. Російська ракета перетворила знакове для одеситів місце “соборку” – локацію для зустрічей, мітингів та масових заходів – у місце трагічне та скорботне. 

УП.Життя розповідає про п’ять знакових дат з історії найбільшого православного храму Одеси.

1794 рік – дата закладення першого каменю Собору 

Та частина сучасної Одеси, де російські колонізатори вирішили побудувати собор, була розташована фактично в степу, за межею стародавньої фортеці Хаджибей. 

Офіційною датою початку будівництва вважається 1794 рік. У останньому десятилітті 18 сторіччя імперська адміністрація видала серію наказів про будівництво головного храму міста. Але через смерті російських імператорів та зміну губернаторів спорудження собору протривало до 1808 року. 

“Були проведені звичайні роботи, коли будується місто. Були визначені місця, де будуть стояти храми. Довкола храму завжди формується ансамбль площі“, – розповідає одеський краєзнавець Олександр Бабіч. 

Першочергово була збудована основна частина церкви – з вівтарем та залою для молитов. Лише у 1837 році була збудована дзвіниця – 72-метровий шпиль якої тоді був найвищою будівлею у Одесі. Основну частину храму з’єднали з будівлею лише наприкінці 19-го сторіччя. 

Реклама:

Фото надане автором матеріалу

Після відкриття храм відігравав роль головної православної церкви Одеси. В ній містяни часто хрестили дітей, довкола собору відбувались різноманітні масові заходи – ярмарки, святкування великих релігійних свят. 

Історик Олександр Бабіч каже: “Якщо ми говоримо, що це головний храм міста, то там відбувались всі урочисті події. Туди приїзжав Микола ІІ з родиною декілька разів, там були всі письменники, які відвідували Одесу“.  

18 жовтня 1905 року – великий одеський єврейський погром 

“На Соборній площі, там де зараз Дом Лібмана (навпроти собору – ред.), була розташована міська гауптвахта. Тому весь парк, який займає наш Соборний сквер, де сидять наші шахісти, де стоїть пам’ятник Воронцову, де грають діти – це був так званий плац-парад. Тобто там збирались всі-всі військові, проводились навчання, шикування військові”, – ділиться фактами з життя міста у 19 сторіччі Олександр Бабіч.

Фото надане автором матеріалу

У останні роки існування Російської імперії площа біля одеського собору відігравала роль міського форуму. На ній збиралися ті, хто хотів виголосити підтримку або протест проти імперської влади. 

У 1905 році, у часи першої революції у імперії, біля Собору починались демонстрації робітників, які вимагали розширення прав та поваги. Одна з таких демонстрацій і переросла у найбільший в історії міста єврейський погром. 

Консерватори-імперці, які звинувачували євреїв у всіх бідах, вбили понад триста мешканців міста, випалили цілі квартали, де проживали одеські євреї. 

Травень 1936 року – знищення храму більшовиками 

1930-ті роки – найчорніші для української релігії. Воюючи з вірою та священиками, більшовики переробляли стародавні церкви під адміністративні приміщення, а найважливіші – знищували. 

За одеською міською легендою, підірвати Спасо-Преображенський собор віддав наказ особисто тодішний народний комісар оборони Радянського союзу Климент Ворошилов. Він, начебто, відпочиваючи у одному з готелів середмістя, прокинувся від дзвону в храмі. Що і стало вироком для собору. Втім, історичних підтверджень легенді немає. 

Фото надане автором матеріалу

Про обставини зносу старовинного собору Олександр Бабіч розповідає: “Перший вибух був приблизно там, де прилетіла ракета. Майже біля вівтаря, вони збоку, якщо дивитись на Грецьку площу, підірвали. Але він був збудований якісно, підірвали тільки шмат кута і повилітали майже всі вікна. Тоді вони припинили цю роботу, заклали заряд в основі дзвіниці, підірвали дзвіницю і вже потім кувалдами розібрали його (собор – ред.) без використання вибухівки” 

6 січня 2003 рік – перша служба у відновленому соборі 

“Не всі розуміли, чому ця площа (довкола собору – ред.) взагалі Соборна. Там збирались вболівальники, любителі побалакати. І можна було подумати, що ця площа названа соборною, тому що там збираються“, – пригадує архітектор Володимир Мещеряков, один із авторів проекту відновлення Спасо-Преображенського собору. 

Починаючи з перших років української незалежності, Володимир зі студентами одеського архітектурного університету розробляв проектну документацію відбудови собору. 

Наприкінці 90-х держава дала добро на зведення храму. В цей час у Києві відбудовувалися Михайлівський золотоверхий та Успенський собор Києво-Печерської лаври. Для збору пожертв на відбудову мешканці Одеси створили “Чорноморський православний фонд” і зібрали 32 мільйони гривень на будівництво.  

У 2010 році міська влада передала Спасо-Преображенський собор у володіння Одеської єпархії Української православної церкви Московського патріархату. 

Креслення будівлі собору. Фото надане автором матеріалу

“Ми дивились архіви у Одесі, дивились у київських архівах документацію. В Одесі це історико-краєзнавчий музей, там дуже гарний архів по собору. І там є найголовніше, базова точка – це міліметровка формату А2, яку зробив інженер Федір Мацуков разом із студентами будівельного інституту в 1936 році“, – ділиться спогадами Володимир Мещеряков. 

22 липня 2023 року – влучення у храм російською ракетою 

“Пошкоджений вівтар. Права частина, центральна також. Але найбільше пошкоджений і саме зруйнований правий вівтар, там зараз триває демонтаж стіни і далі буде розбір завалів“, – підраховує руйнування у соборі помічник настоятеля Мирослав. 

Фото надане автором матеріалу

За його словами, найбільшого пошкодження зазнали розписи стін храму. Російська ракета також пробила підвальні приміщення собору, пройшовши ще шість метрів під землею. Та найголовніші святині – сторічні ікони – вдалось врятувати, розповідає настоятель:

“Найбільш шановані та головні святині нашого храму всі чудом вціліли. Касперська ікона божої матері була в епіцентрі удару, в чотирьох метрах від прильоту ракети. І ми її відкопали, почистили від уламків мармуру. І вона ціла“. 

Фото надане автором матеріалу

Найперше, що треба зробити нині, підсумовує настоятель Мирослав – перекрити дах, щоб осінні дощі не доруйнували будівлю. І оптимістично додає: “Храм буде відновлюватись”. 

Допомогти з відновленням храму пообіцяли в уряді Італії – храм будували архітектори італійці брати Франческо та Джованні Фраполлі. Збір пожертв на відбудову храму оголосила й Українська православна церква Московського патріархату. 

Фото надане автором матеріалу

Собор до знищення мав статус пам’ятки історії місцевого значення та розташовується у буферній частині зони, яка охороняється ЮНЕСКО. 

“Як і будь-яка релігійна споруда, вона має свій окремий містицизм. Те, що ми називаємо вірою. Тобто, якщо ця штука, вона не матеріальна, і вона є у нас всередині, ми її якось підживюємо, декларуємо. Якщо його немає – ми можемо спокійно говорити про це, як про каменюки і якісь картинки, які повішені були всередині. Все залежить від того, наскільки людина вірить і що вкладає в це“, – вважає історик Олександр Бабіч.

Фото надане автором матеріалу

Читайте також: ЮНЕСКО направить місію до Одеси: Руйнування культурних об’єктів – воєнний злочин