“Ми програли інформаційну війну”. Як трампісти вірять фейкам про Україну та готуються очолити США

Сполучені Штати йдуть до виборів і зараз вже ніхто не виключає, що Трамп, зрештою, може стати президентом.

Максим Скрипченко, український експерт та очільник Центру трансатлантичного діалогу, став одним з небагатьох українців, запрошених на з’їзд республіканської партії у Мілвокі – той, де Трампа офіційно затвердили у ролі республіканського кандидата.

До слова, представників українського парламенту там взагалі не було, оскільки спікер Ради не випустив до США депутатів “Євросолідарності”, яких американські консерватори, тобто партія Трампа, запросили на свій з’їзд. Тим часом події та дискусії, що відбувалися на полях з’їзду, заслуговують на увагу, бо дозволяють краще зрозуміти, яким є реальне ставлення республіканців до України. А ще – демонструє міфи і неправду про Україну, які, на жаль, є популярними серед трампістів, активно поширюються, а отже – потребують інформаційної протидії.

Максим Скрипченко приходить до висновку, що йдеться про інформаційну війну, яку ми на цьому етапі програли. Але поза тим, Україна все ще має шанси отримати у разі перемоги Трампа на значно краще ставлення до нашої держави, ніж це зазвичай звучить в українському інформаційному полі.

Реклама:

Про все це – у розмові, яку ми рекомендуємо до перегляду саме у відеоформаті.

[embedded content]

Якщо ж ви віддаєте перевагу читанню, то ми підготували для вас стислий переказ тез Скрипченка, викладених від першої особи.

Замах на Трампа та перемога без варіантів

Одне з вражень від з’їзду республіканців – це те, що однопартійці Трампа абсолютно переконані у тому, яким буде результат виборів. Там було тотальне свято перемоги.

Я разом з іншими делегатами з Нью-Гемпширу, які, власне, і запросили мене на з’їзд, прибув до Мілвокі вихідними, за два дні до відкриття партійного зібрання – і саме цього дня стався замах на Трампа.

Першою реакцією делегації був тотальний шок. Лунали й заяви на кшталт “ми на війні, демократи ведуть війну проти нас”. Але коли перший шок минув – настрій абсолютно змінився.

Мовляв, “все, тепер вибори виграні”.

Пояснення таке: якщо на кандидата у президенти відбувся замах, у нього стріляли, але він вижив – то це означає, що його обрав бог і він не має іншого шляху ніж перемога на виборах.

Це був загальний емоційний стан делегатів з’їзду, він від першого дня до останнього, це звучало на всіх концертах у рамках з’їзду. Сам Трамп також цю тему постійно підтримував,  повторював – “все, мене обрав Господь, я обраний небесами”.

Республіканці не припускають можливості, що Трамп програє на виборах.

Це все створює додаткові ризики у разі, якщо складеться так, що Трамп програє вибори, і переможе Камала Гарріс.

Не хотілося би говорити про апокаліптичні сценарії, але фактом є те, що американське суспільство максимально наелектризоване. До того ж, у дуже багатьох є стійке переконання, ніби і на попередніх виборах Трамп не програв, що у них ці вибори “вкрали”. І якщо буде нова поразка – для них це означатиме “у нас знову вкрали перемогу”.  І партія готує у людей саме таку думку.

Серед республіканців поширюють буклети “що робити, аби ваш голос не вкрали”. Їм наперед роблять установку: “демократи готуються сфальсифікувати вибори”, щоби у разі поразки Трампа сприйняття причин цього було однозначним.

Пересічні республіканці вже зараз дуже радикально налаштовані.

І якщо 4 роки тому поразка Трампа на виборах призвела до штурму Капітолію, то нині може бути що завгодно.

Трамп також не буде більш стриманим. Для нього критично важливо перемогти, “застрибнути в останній вагон”, адже очевидно, що на наступних виборах партія не дасть йому знову балотуватися, та й вік буде ще більшим…

До того ж серйозною проблемою для Трампа лишаються судові процеси проти нього. Він розуміє, що якщо не стане президентом – то це кримінальне переслідування може мати для нього наслідки.

Тож для Трампа це фактично боротьба за існування.

Фейки та брехня про Україну

На питання про те, як пересічні республіканці налаштовані до України – немає простої відповіді.

З одного боку, вони нам співчувають, і вони не проросійські. Коли дізнавалися, що я з України – то перш за все розпитували, мовляв, “як ви там виживаєте?”.

Але після цього щоразу йде питання: “а як вам живеться з тим, що президент Зеленський на вкрадені з американської допомоги гроші купив декілька вілл у Маямі?” Спершу це запитання шокує, але воно звучить від багатьох і подається ними як факт, що взагалі не підлягає сумніву.

А потім додають, що Олена Зеленська придбала люксовий автомобіль “Бугатті” та кожного дня купляє золотих прикрас на 40-50 тисяч доларів.

Причому всі називають ті самі цифри, співпадають деталі, обов’язково йдеться  про “Бугатті” та Маямі – тобто є спільне джерело таких “новин”, яке поширює інформацію настільки успішно, що вона досягає пересічних американців, яким ці історії “заходять”, формуючи їхнє ставлення до України.

ВІД РЕДАКЦІЇ: дійсно, у США триває кампанія з поширення фейкових новин про Україну, у якій беруть участь російські групи впливу. Зокрема, фейк про “Бугатті за $5 млн коштом американської допомоги” набув такої популярності, що чимало ключових світових медіа були змушені публікувати його розвінчування. Фактчеки з детальним роз’ясненням опублікували Reuters, BBC, CBS, CNN, Wired тощо. Журналістські розслідування вийшли на проросійських тролів, сфокусованих передусім на консервативну аудиторію, пости яких із цим фейком набирали багатомільйонні перегляди. Численні спростування, втім, не досягнули всієї аудиторії, яку охопив сам фейк.

Важлива деталь зі спілкування з американцями: я не відчув, що вони негативно упереджені щодо нас і прагнуть повірити саме у негатив.

Навпаки: вони готові сприймати аргументи, і щоразу 3-5 хвилин розмови було достатньо, щоби вони визнали, що це не може бути правдою. Наприклад, фейк про вілли у Маямі нескладно спростувати, бо він абсурдний – навіть якби була можливість “вкрасти гроші американської допомоги”, то який сенс купувати за них нерухомість саме у США, де є фінансовий моніторинг і про це стане відомо?

Отже, пояснення працюють, але за час з’їзду я переконав, скажімо, десяток людей, з якими був час поговорити – а сотні тисяч американців залишились у полоні своїх переконань і продовжили поширювати ці фейки.

Бо такі історії багатьом подобаються. Вони дозволяють їм ставити питання: “Нащо ми маємо надавати Україні допомогу? Подивіться, що вони з нею роблять!”

Тож доводиться визнати, що у цьому плані ми вже програли інформаційну війну.

Московська церква як зброя проти України

Ще один надзвичайно важливий фактор, який шкодить Україні – це міф про переслідування християн.

Для республіканців, консерваторів релігійні питання мають особливу вагу. На з’їзді республіканців у Мілвокі було чимало керівників релігійних організацій, були сайдівенти, де це питання піднімалося. Кілька релігійних лідерів підходили особисто до мене і всі повторювали одне і те саме: “Україна переслідує християн, забороняє діяльність церкви”.

Йдеться звісно ж про РПЦ, про “московський патріархат”.

Але якщо для нас очевидно, що фейк про “переслідування християн” поширює Росія, то американці цього не розуміють. І до того ж, наша аргументація для них не працює. Те, що багато “священнослужителів” московської церкви раніше працювали на КДБ, а зараз працюють на ФСБ, або пояснення того, як Росія сторіччями переслідувала українську церкву – це все для них не є переконливим.

У них є інформація про “переслідування православних в Україні”, яку вони почули від людей, яким довіряють – тож вони вважають це фактом відштовхуються від нього у висновках.

Єдине, що працювало як аргумент – це моє особисте пояснення, що от я православний, живу в Україні, і можу запевнити, що мене держава Україна не переслідує і не обмежує у віросповіданні. Вже на цьому грунті можна почати пояснювати, що у нас є декілька православних церков тощо, і добитися інтересу до цього від співрозмовника.

Тобто склалася ситуація, що в США бракує тих, хто би роз’яснував з українського боку, що відбувається – детально, ґрунтовно і з аргументами, що є дієвими у США.

Натомість росіяни дуже активно працюють по релігійній лінії.

Також Росія інвестує у поширення в США фейків про “переслідування християн в Україні”. У Facebook на найбільш релігійні консервативні громади таргетувалася реклама з розповідями, мовляв, ось там Україні зруйнувала сільську церкву, а ось там – окупувала храм УПЦ. Ця реклама має вплив. Люди її бачать і вважають: якщо цю рекламу допустили, значить її перевірили, і напевно вона достовірна. Хоча це не так!

Це – серйозний виклик для України.

Ми, очевидно, не маємо ресурсів для того, щоб запустити у відповідь масштабну контрінформаційну кампанію по всіх консервативних громадах.

Мабуть, єдиний шлях – спілкуватися з керівництвом американських релігійних організацій, з людьми, які мають авторитет, і переконати їх. Бо якщо американські релігійні авторитети почнуть говорити правду, то і пересічні люди в цю правду повірять.

Якщо лишити все на самотік, то умовний Такер Карлсон і йому подібні будуть поширювати фейки на аудиторію в сотні мільйонів людей, і ці сотні мільйонів людей матимуть хибну негативну думку про Україну.

Це непроста робота, зокрема через те, що в США необхідні інші аргументи щодо релігійних питань, ніж ті, до яких ми звикли. Але це треба робити.

Республіканці стають “партією Трампа”

Всередині Республіканської партії немає єдиного ставлення до України. Там є з десяток таборів із абсолютно різним баченням.

Є консервативні діячі “рейганівського” штибу. Є умовні “трампісти” – але і вони не єдині, там є різні табори. Є ті, що принципово виступають проти надання будь-якої допомоги іншим державам – не лише Україні, а навіть Тайваню. Є менш категоричні групи.

При цьому “рейганівців” стає дедалі менше, але Україна досі орієнтується переважно на них.

Наші партнери – Мітч Макконел, Майкл Макколл тощо, тобто республіканці старої закалки. Вони здавна працюють в Палаті представників, у Сенаті, очолюють там комітети, через що у нас складається враження, ніби їх багато. Хоча насправді зараз вони стрімко втрачають вплив, а після цих виборів частина з них втратить посади та місця у Конгресі.

Натомість людей, наближених до Трампа, у Києві вважають “токсичними”, хоча насправді саме вони задають порядок денний.

У оточенні Трампа прямо кажуть:

Україна прогавила момент, коли Республіканська партія змінилася.

По суті, зараз це вже не республіканці, а “партія Дональда Трампа”. І виборці голосують за нього особисто, а не за республіканську партію.

Ця еволюцію я дуже наочно побачив на прихильниках Нікі Гейлі (прим ЄП: була конкуренткою Трампа на праймериз, обіймала друге місце, але зрештою була змушена знятися з перегонів). Нагадаю, я був на з’їзді разом із делегацією від Нью-Гемпшира, а це штат, де Гейлі мала високу підтримку на праймериз і багато делегатів були визначені від її команди та мали голосувати на з’їзді за неї. Але зрештою Гейлі вийшла з перегонів і “відпустила” своїх делегатів, тобто дозволила їм голосувати за Трампа.

Я спілкувався з ними, розпитував що вони про це думають, зважаючи на те, що Нікі Гейлі – традиційна республіканка, а у Трампа зовсім інші підходи ніж у команди вашої кандидатки. І у відповідь щоразу чув: та ні, ми теж любимо Дональда Трампа, і можливо навіть краще, що так сталося.

Тобто навіть в середовищі традиційних республіканців немає того бачення, яке може видаватися з-за океану, мовляв, “Трамп – це катастрофа”. Всі сприймають його перемогу. Партія у якийсь момент погодилася: “все, тепер лідером є Трамп”.

Причому за соціологією, Гейлі, можливо, було би легше виграти вибори, бо вона здана залучити виборців-центристів. Але члени партії підтримують саме Трампа.

Чого чекати від Дональда Трампа

Від людей, які спілкуються з Трампом, доводилося чути, що про нього треба знати дві речі.

По-перше, він може прокинутись з одним переконанням, і лягти спати з іншим.

По-друге, він запам’ятовує з певної теми те, що йому сказали останнім.

Тобто, якщо зранку він почує, що Україну підтримувати не треба, а ввечері – що треба, то він, імовірно, зупиниться на потребі нашої підтримки.

Люди в його оточені це розуміють, і тому те, що вони кажуть публічно – не завжди відповідає їхній реальній позиції. В медіа можуть лунати заяви, що США виходять з НАТО, що з Україною все погано – але непублічно звучатиме зовсім інше.

Крім того, я бачу еволюцію їхніх поглядів, і вона мені подобається.

Так, ще у лютому 2024 року я зустрічався з командою Джей Ді Венса, і вони тоді казали – нам байдуже, що буде з Україною, це не наша проблема.

Зараз вони кажуть: ні, нам не байдуже, але ми будемо діяти за своїм баченням.

Тож зараз наша задача – сформувати це бачення. 

Зараз республіканці з трампістського крила визнають, що не можуть “кинути” Україну. По-перше, це буде репутаційна втрата для США, а по-друге, США вже багато сюди інвестували, і треба привести до логічного кінця. І у нас є високий шанс привести їхню політику до тієї точки, яка перевершить позитивні очікування. 

Адже зараз у Трампа немає плану, що робити з Україною. Понад те, йому взагалі байдуже на питання зовнішньої політики. У нього є два пріоритетних завдання: виграти вибори та не потрапити до в’язниці. А всі заяви стосовно України, Китаю тощо – це просто частина медійної кампанії.

Саме тому розповіді про нібито “плани Трампа щодо закінчення війни” не мають підгрунтя. 

За останні пів року від людей, які намагаються вплинути на Трампа, які з ним спілкуються, звучало 5-10 різних планів. Кіт Келлог, Майк Помпео тощо публікували свої бачення того, як могла би виглядати зовнішня політика Трампа. Але це все – гадання на кавовій гущі.

Цей фонтан мирних планів є відображенням того як республіканські експерти змагаються за увагу Трампа і за місце у його команді.

І йдеться зараз не про зміст їхніх пропозицій, а про те, щоби якомога більше з’являтися на улюблених телеканалах Трампа та у його соцмережі Truth Social, щоби він якомога частіше бачив їхнє ім’я і зрештою вирішив: цю людину всі цитують, вона напевно розумна, треба її взяти в радники.

Це трампівська психологія, яка не є секретом і на ній усі грають.

Саме тому в усіх цих “мирних пропозиціях” там часто можна зустріти цитати самого Трампа, нехай навіть дещо перекручені або вирвані з контексту. Бо це спроба домогтися, щоби Трамп це почув і вирішив: це ж те саме що і я кажу – отже, ця людина розумна, треба брати до себе.

Але це може використати і Україна.

Зокрема, приїзд Дональда Трампа в Україну нам був би однозначно вигідний, зважаючи на те, що Трамп дійсно має високі шанси на перемогу. Але і йому це також було би вигідне для пошуку голосів. Необхідно його у цьому переконати.

Записав Сергій Сидоренко,

редактор “Європейської правди”.

Відео Володимира Олійника

Zgłoś naruszenie/Błąd