“Коли рашистів вибивали з-під Києва – зірвали дамбу” – як живуть у селі, яке “накрила” велика повінь

В Україні другий тиждень спостерігається підняття рівня води у водоймах кількох областей. Із берегів вийшли річки, що спричинило масштабний паводок.

Найбільше від підтоплення постраждали села у Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Київській, Рівненській, Чернігівській, Черкаській та Полтавській областях. Там під водою опинилися понад тисячу домогосподарств та більше 10 тисяч гектарів полів.

На Полтавщині розлилися води Дніпра в Кременчуцькому районі, зокрема – в населених пунктах Кам’янопотоцької громади. Так, у селі Чечелеве підтопленими опинилися 82 домогосподарства.

Про те, як живуть люди, до яких прийшла велика вода, дізнавалася кореспондентка Gazeta.ua.

РОЗЛИВ

Центральна вулиця Чечелевого виглядає абсолютно сухою – тут немає жодного натяку на паводок. Тож доводиться розпитувати дорогу в місцевих. Радять звертати в будь-яку вулицю праворуч.

– Там побачите. Якщо зможете проїхати, – говорить молода чорнява смаглява жінка, яка дістає кошик з курячими яйцями зі старих червоних “Жигулів” на узбіччі вулиці.

Фото: Ольга Стенько

Дорога звивається поміж одноповерховими приватними будинками – пересічна сільська вулиця, яка закінчується спуском донизу. В таких місцях зазвичай починаються вигони – просторі ділянки луків, де випасають худобу. Та не тут і не зараз: щойно спускаюся з невеликого пагорба, як шлях перекриває вода.

 

Тут шумно від птаства – голосно перегукуються наглі білі чайки, налякано верещать лиски, до неба сполохано зривається лелека. Ліворуч дорога повністю покрита водою – навіть не видно її межі. Праворуч трохи відступила, вода стоїть в колії, тож можна пройти, якщо триматися попід парканом. Чую десь поруч людські голоси, які намагаються перекричати звук потужного двигуна.

На дорозі відносно неглибоко – вода сягає середини литки. Через гуму чобіт відчуваю, наскільки вода ще холодна. Та це видно й так – напівпрозора, темно-жовта вода ще по-зимовому густа й трохи тягуча. Помічаю на дорозі старенький мотоцикл з коляскою – ніби власника застала вода зненацька і він втік, покинувши свій транспорт посеред дороги.

Нахиляючись під квітучими гілками молодих черешень, пробираюся уздовж яскраво синього металевого паркану, чавкаючи чоботами по розмоклій траві. Завертаю за ріг і нарешті зустрічаю людей.

ВОДА – НЕПРОХАНА ГОСТЯ

Жінка у світло-зеленому худі та чорних спортивних штанах зі стразами і чоловік у сіро-синьому светрі та кепці зосереджено розкидають лопатами з куп сірий гранвідсів. Роблять це обережно, щоб не засипати клумби, зроблені зі старих шин – там рясно квітнуть нарциси.

Ворота відкриті навстіж, на стіні сараю помічаю вологі сліди – видно, що нещодавно тут стояла вода.

– На Паску в нас вода була уже в дворі. Ми побачили її там в 4 ранку, коли йшли до церкви святити паски, – розповідає Алевтина. – Те шо вода виступила на дорогу, ми помітили в суботу. Ніхто не думав, шо вона дійде до будинку. В плавнях завжди була вода. А таке уперше в моєму житті.

 

Підніматися вода почала з вівторка 11 квітня – спочатку в очереті плавнів, потім вийшла за їх межі, розповідає жінка.

Звідси до плавнів з півсотні метрів – за дорогою та невеликою галявиною з поодинокими деревами та чагарниками. Нині їх можна розрізнити хіба за орієнтирами: бетонний стовп з підпорою – на краю твердої землі, від нього починається невеликий спуск до плавнів, від яких видно нині лише верхню частину торішнього очерету.

– Хвилі як такої не було, просто ми стояли і дивилися, як приходить вода, – додає чоловік Алевтини, не представляється.

У найпершу чергу, відігнали з двору машини – до родичів за дамбу, де укріплений берег не дає можливості воді підійматися до житлових будинків.

Вода дійшла до фундаменту – але всередину ні будинку, ні господарських будівель не проникла. Бо дід, коли будував будинок, знав що робив. Раніше, бувало, Дніпро тут розливався широко, тож повені не були унікальним явищем, розповідає Алевтина.

Ще давно в селі існували водовідводи – спеціальні канави, які понижували рівень води при розливах, а то й відводили повінь. Одна з таких канав є неподалік, але вона не врятувала – якраз там рівень води відносно невеликий, пояснює Алевтина.

З-за воріт виходить чоловік у темних штанах та оливковій куртці-бомбері, з-під чорної джинсової кепки видно його акуратно підстрижене сиве волосся.

– Висока вода була в рік коли я родився, в 70-му – батьки розповідали. І раз в дитинстві, як малий був. Тоді по весні лодка в нас прив’язана була біля порога. Після того так не заливало за всі мої 54 роки, – долучається до розмови Олександр.

 

– Бувало, і раньше на лодках плавали. Але не в дворах, – додає Алевтина. – Мама і бабуся, вже покійня, розповідали, що була така вода, що на горищах спали.

Про повінь, яка насувається, місцевих не попереджали – висока вода застала всіх зненацька. Та до ліквідації наслідків місцева рада долучається, кажуть люди. Допомагають матеріалами – безоплатно.

– Вже висипали чотири машини гранвідсіву, а он і п’ята їде, – киває Алевтина на поворот вулиці, з-за якого заднім ходом повільно виїжджає велика вантажівка.

Машина заїжджає задніми колесами в воду, яка покриває дорогу. Водій вручну відкриває засувку на борту кузова, потім йде до кабіни та підіймає його – гранвідсів утворює невелику загату на воді. Уся операція займає не більше трьох хвилин – і от уже вантажівка від’їжджає. А місцеві беруться знову за граблі та лопати.

– Ви онде в сусідів навпроти подивіться, як вода зайшла – досі озеро в дворі, – не відриваючись від роботи, додає Алевтина.

ПРИКРА НЕСПОДІВАНКА

Сусіди навпроти живуть трохи далі і вище вулицею. Та їх це не врятувало від води – бачу це, щойно завертаю в ворота. На дальній половині невеликої ділянки вода й досі стоїть великою калюжею, покриваючи нижню частину стовбурів акуратно побілених молодих фруктових дерев, а також складені в куті двору будматеріали.

На складеному з бутового каменю фундаменті будинку досі видно вологі сліди, та самої води біля дому немає. Простір тут засипаний піском – його розрівнюють троє чоловіків.

– Ще трохи, і зайшла би в хату – покрила нижню сходинку, була, – Дмитро Кондюхов, високий бородань у старому спортивному одязі та яскраво-жовтій кепці, розгинає спину та спирається на лопату.

Молодий чоловік у гумових чоботах, чорних спортивних штанах і сіро-синьому піксельному кітелі охоронця відставляє лопату та складає руки в кишені.

– Ми в п’ятницю їхали додому, працюємо на будівництві на Київщині, то нам телефоном сообщіли, шо кладка повністю залита водою – це мостік через канаву по дорозі, по якому можна перейти з цього берега на той. Раньше лодки могли пропливати під цим мостіком, а щас вода стоїть на середину перил, – каже Ігор Козловський, власник будинку.

 

– А в нас дома ще хуже – затопило підвал у сестри на 1,2 м, вода так і стоїть. Треба шукать насос, шоб викачать, – додає Дмитро.

Ігор пояснює: вода до його будинку пішла з канави, тому що дорога дуже низько розташована, а дамби тут у селі – немає.

– Коли ми приїхали в суботу, у мене вже насосну станцію затопило. То я одразу п’ять тисяч потратив на новий насос, бо ми в домі опинилися без води. Залило скважину – вода перемішалася. Сьогодні приїжджали, взяли воду на аналіз, – пояснює хазяїн ділянки.

Повз нас провозить повну піску тачку молодий чоловік у спортивному костюмі та чорній трикотажній шапці. Котить візок з натугою, бо колеса грузнуть у мокрому піску.

Декілька вантажівок піску привезла на ділянку сільська рада – грошей за це з власника не взяли.

– Спочатку пісок, бо він не пропускає воду. Ми компенсірували товщину піском, а зверху ще буде гранотсів, – додає Ігор.

Питаю в чоловіків, чи вони мають версію, чому цього року сталася така повінь. Вважають, що виною всьому – безгосподарність місцевої влади.

– У нас є дві труби під землею для відведення води. Там є луги, вони должні буть затоплені. Всі кажуть, що вода должна піти на ті луги. Але труби ці забиті. А ми страдаєм із-за цього. Їх побудували в 1974 році, з того часу ніхто нічого там не робив, – каже Дмитро. – Тут должна буть дамба і дренажна лінія, а нічого цього немає і не було.

Як приклад наводять дамбу в Крюківському районі Кременчука, що в кількох кілометрах звідси – там насип метрів шість у висоту захищає місто і дорогу на Дніпро від води. Але щойно закінчується територія міста і починається громада, берегова лінія незахищена, наголошують чоловіки.

 

Також висловлюють нерозуміння, чому саме на їхній район вирішили спустити воду з Дніпра – і не відкривають шлюзи, щоб спустити воду далі за течією річки.

– Кажуть, ця вода пішла не з-за дощів чи снігів, а із-за того, що коли рашистів вибивали з-під Києва, зірвали дамбу, щоб затопить дельту. Виходить тих дамб щас немає, і вода з усіх річок збирається, іде по водохраніліщам і топить Київ. Дівать її нікуди, вони відкривають шлюзи і спускають нам. Наші на водохраніліщах відкривають і спускають нижче. А ті, хто отам де Запоріжжя, Дніпропетровщина – не відкривають, бо наші не контролюють Каховську (ГЕС. – Gazeta.ua). А цією водою, єслі б вони відкрили шлюзи, може все затопить дальше – і Запорізьку ядерну, і все інше. Тому топе тут нас усіх, – пояснює бородань.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лихо на мільярд: Західну Україну накрила повінь

ОДИНОКИЙ РИБАЛКА

Зазвичай, щоб проїхати між паралельними вулицями, місцеві використовують нижню дорогу. Та зараз доводиться об’їжджати зайві сотні метрів – через житлові квартали.

В пошуках труби, про яку згадували Дмитро та Ігор, звертаю на чергову вуличку і спускаюся до води. Труби і шкільного поля не бачу, натомість помічаю чоловіка, що рибалить прямо на дорозі – зі складених на узбіччі бетонних блоків.

– Ідіть акуратно, не проваліться. Ота калюжа, шо у вас з іншого боку – то протитанковий ров часів війни (Другої світової. – Gazeta.ua), там глибоко. А отут глибина невелика. Относітєльно – висота блока 60 см, якраз вода до верха, – Микола живе поруч, знає тут усі ями та горбочки.

 

Звідси до плавнів далеко, з пів кілометра – один невеликий гайок, потім ще одна дорога, за ним ще зелена посадка, а потім вже луг і плавні, розповідає. Показує рукою на бетонний стовпчик, верх якого виглядає з води метрах в 15 від “берега” – там дороги розходяться, одна звертає до будинків, інша – тягнеться вздовж плавнів.

– Сьогодні ранком часов в 10 вода ще піднялася. Зараз знову опускається потіхоньку, – пояснює Микола. – Я вийшов з вудкою, поки тут вода, на черв’яка ловлю. Нічого не впіймав і вряд лі спіймаю – це треба лодкою плить, люди знающі сітками ловлять. Но посидіть отак люблю.

– У вас вода заливала подвір’я? – питаю.

– Двір – ні, а в городі досі стоїть вода, і в підвалі ще – і в мене, і в сусідів. Я тут трохи дамбу старався соорудити, землі накидав – то зупинило. А ви єслі хочете побачити, як людей затопило – поїдьте в Кучугури, це вроді район у нас в селі такий є. Ото там вони одрізані від цивілізації, – чоловік рукою вказує ліворуч за ліс, який поодаль перекриває огляд.

ФЕРМА З ВИДОМ НА “МОРЕ”

Найвіддаленіша вулиця села розташована неподалік соснового лісу. Так само дорога спускається та обривається, залита водою, як і в усьому населеному пункті.

Карта показує до найближчої води тут має бути щонайменше кілометр. Дарма, бо зараз тут увесь простір до горизонту, лінію якого промальовують багатоповерхівки Кременчука, заповнений водою. Усе здається світло-сірим, майже білим – у дніпровських водах відбивається низьке похмуре переддощове небо.

Тут, на просторах поза межами села, вітер гуляє вільно – і приносить пряний запах великої річки, сповнений відтінків мокрої землі, прілого торішнього листя, водоростей та трохи – риби.

 

В цьому місці вода, прибуваючи, билася об вищий берег, а потім відступила – залишила по собі щільну лінію майбутнього торфу. Поки це виглядає як дуже дрібно посічена суха трава та гілочки. Найбільше такого намулу – під високими акаціями, поміж якими помічаю натягнуту стару сітку рабицю. А за нею – три пари очей, які пильно спостерігають за моїм пересуванням.

Чорний козел з великими рогами й дві кози – сіра та руда – ловлять кожний мій рух, при цьому не перестаючи жувати. Коли наближаюся до паркану, подають голос.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Крістіна мила і любвєобільна дівчинка” – як від окупантів врятували десятки кіз та “прописали” їх в історичній будівлі

На подвір’ї помічаю власницю садиби – шатенку середнього зросту років 35 на вигляд, одягнену в джинси, футболку з коротким рукавом та стьобану жилетку з оторочкою зі штучного хутра. Олександра запрошує зайти на її домашню ферму, притримує собак біля воріт, щоб мене не чіпали, та проводить на розлогу галявину. Тут колись був, ймовірно, садок – по периметру залишилося декілька фруктових дерев. Зараз тут живуть кози – загони та клітки з ними розставлені по території внизу ділянки. Вище розташовані клітки з кролями.

– Останній раз такий розлив був у 1974 році. Після того, коли відкрили третій шлюз, вода так ніколи не розливалася. А до того – було, й не раз. Мені бабуся розповідала, – Олександра говорить російською з м’яким полтавським акцентом. – У цьому будинку бабуся жила ще зі своїми батьками. То прабаба і прадід плавали на човні на роботу на Кременчук – навпростець, ось він прямо навпроти нас, а моя бабуся – у школу.

За словами Олександри, майже щороку вода стоїть на луках, але завжди зупиняється подалі, по той бік двох доріг, а також залишає острівці – горбочки. Та не цей рік.

 

– У ніч перед Паскою вода підступила до дороги впритул. Десь годині о четвертій дня піднялася мені на ділянку. Я одразу перетягла вище Марсіка (козла. – Gazeta.ua), якраз там де вода закінчилася, це видно по чорній землі, був його вольєр, – показує Олександра. – Мені свекруха телефонувала, кричала в трубку що треба всіх тварин терміново вивозити. Але я була спокійна, не думаю, що нас би затопило.

На галявину по той бік її паркану на вихідних і на початку тижня приїжджало багато людей – дивитися на воду. Жінка називає їх “зіваками”. Також, розповідає Олександра, приїжджали представники ДСНС з попередженням, що найбільший рівень води може бути в період з 18 до 20 квітня. А потім все стабілізується, надзвичайної ситуації не буде.

– А поки що в нас тут своє море. Майже, – жінка відкриває ворота, за якими одразу починається вода. – Це ще пощастило, що у нас тут протитанковий рів тягнеться, там яма, туди теж вода зібралася. Колись не було паркана, то люди сюди, які ходили по дорозі, скидали своє сміття. Ми коли сітку натягнули, вивезли дві вантажівки. А то нам би тут усе це сміття на ділянці було.

 

Ці ворота – господарські, ними в теплий сезон виганяють кіз на пасовище. Якби не вода, то кози б уже щипали свіжу соковиту траву по той бік дороги. Та зрештою, від цієї високої води – одні плюси, впевнена фермерка.

– Земля буде добре зволожена, більше соковитої трави. Але для мене це на другому місці. Головне – не буде кліщів цей рік. Давно знаю, що коли плавні заливає, кліщів немає. А ще хороше те, що люди тут риби ловлять багато. Місцеві, які всі ями тут знають, плавають на лодках. Дехто і сітками ловить. Зараз люди в автоклавах собі рибні консерви роблять – на увесь рік закатують. І для хлопців на війну теж передають, – пояснює жінка, коли вже прощаємося біля воріт.

ВОДОЛАЗ МИМОВОЛІ

Спроба виїхати з цього району по навігатору закінчується невдачею: асфальт дороги різко йде під воду. Починається дрібний дощ. Я розумію, що лісок навкруги і людські городи, балка – все залите водою. Раптом помічаю рух чогось яскраво-червоного в воді.

Чоловік пенсійного віку в червоній куртці ніби щось шукає – то нахиляється, то випростується. Вода сягає йому трохи нижче поясу.

– Ви рибу ловите? – перекрикуючи дощ, питаю в чоловіка.

– Та яку рибу? Я на лодці катаюся! – відповідає трохи сердито. – Катався. Перекинувся, пробую лодку дістати – втопив.

Зрештою чоловікові вдається виловити з чагарнику весло, підняти ніс сірого човна-плоскодонки і він помалу виходить до “берега” – грузне в жирному чорноземі городів.

 

На протилежному боці дороги помічаю ще один двір, залитий водою – цього разу майже повністю. Примітно, що по карті в цих краях немає жодної водойми – майже на кілометр вода розлилася сюди тому, що берегова лінія не укріплена.

Це – єдине домогосподарство в Чечелевому, яке повністю підтоплене, повідомили Gazeta.ua в Кам’янопотоківській селищній раді.

– На сьогоднішній день у нас у Чечелевому затоплено 82 домогосподарства (станом на 19.04. – Gazeta.ua). Але є різний ступінь – у когось просто огород затоплений, а в когось вода у дворі стоїть. Ми таким родинам допомагаємо, завозимо пісок і гранвідсів – що люди просять. Шукаємо мотори викачати воду з підвалів, у кого затоплені. Намагаємося дати те, що люди потребують. Вже надали 12 КамАзів машин гранвідсіву і 6 машин піску. Де не можемо зробити – чекаємо, поки зійде вода. А вона вже сходить, – телефоном повідомила чиновниця сільської ради, не представилася.

Як пояснила співробітниця сільради, підтоплення домогосподарств не пов’язане зі станом водовідвідних мереж у громаді. Вони, переконує, в порядку. А широкий розлив зумовлений тим, що село Чечелеве розташоване в заплаві Дніпра.

– А ще є державно-будівельні норми, якими часто нехтують громадяни, які будують тут будинки. Ті, хто відповідально підходить, зводять кількаметрові фундаменти, бо знають, що це зона ймовірного розливу води, – додає чиновниця.

Reakcja

0%0Pozytywnie0%0Neutralnie 0%0Negatywnie

Twoje emocje

0%0Lubię to!

0%0Super0%0Ekscytujący 0%0Ciekawy0%0Smieszny0%0Smutny0%0Wściekły0%0Przerażony0%0Szokujący0%0Wzruszający0%0Rozczarowany0%0Zaskoczony

Co sądzisz?

0%0Prawda0%0Manipulacja0%0Fake news

0

0Ulub

Oryginalne źródło ZOBACZ