У другу річницю початку повномасштабної війни телеканал 2+2 покаже чотирисерійний гостросюжетний серіал “Друзі” про справжню чоловічу дружбу, яка здатна витримати будь-які перешкоди і навіть випробування війни. Прем’єра стрічки: 24 лютого о 19:30 на каналі 2+2.
За сюжетом, троє друзів вирушають з Одеси до Миколаєва, щоб привітати з днем народження приятеля, який вступив до лав ЗСУ. Але вже скоро вони дізнаються, що він служить не в тилу, а на передовій. Одну з головних ролей у стрічці зіграв актор Ярослав Шахторін, відомий глядачам за проєктами “Жіночий лікар. Нове життя”, “Люся інтерн”, “Виклик”.
Ексклюзивно в інтерв’ю ТСН.ua актор розповів про знімання пригодницького серіалу “Друзі”, перші дні повномасштабного вторгнення в Гостомелі, роботу офіціантом і кохану, акторку Таїсію Хвостову.
– Ярославе, як розпочався ваш шлях у серіалі “Друзі”?
– Зазвичай не пам’ятаю усі етапи кастингу, але цей був особливим. Двіж почався на самому відборі! Як і всім, прийшло запрошення, я був в той вечір дуже втомленим, але все ж таки записав самопроби і мене покликали. На першу зустріч я прийшов на шаленому ентузіазмі, зі своїми пропозиціями щодо сцен. Пам’ятаю, це так здивувало продюсера і режисера, що на секунду вони заклякли (усміхається – прим.ред.) Але атмосфера була неймовірна! Дуже допомагало, що в партнерах у мене був Женя Ламах, ми з ним давно знайомі, тому одразу спрацювались. Після цієї зустрічі почався нескінченний марафон ансамблевих проб. Ніхто не казав, що нас з Женею затверджено, але щоразу запрошували, а третій актор змінювався. Ми раз за разом проходили одну й ту саму сцену, де мій герой п’є воду. Напевно, стільки води я не пив за всі свої спортивні роки! (сміється – прим.ред.)
Кадр зі знімань пригодницького серіалу “Друзі”
– Як до вашої трійки приєднався актор Артур Шурипа?
– В останній день проб ми з Женею максимально виклались і втомлені, але щасливі, поїхали додому. Раптом нам телефонують і кажуть, що треба терміново повернутися, бо є ще один кандидат на роль третього друга – Олімпа. Ось тоді ми зустріли Артура. Ми втрьох абсолютно різні, думаю, це зіграло ключову роль у виборі нашого ансамблю. Артур має здорову впевненість і погляд на все, що відбувається в його житті. Я маятник, тому мені цікаво вчитися у нього цієї віри в себе. Женя – максималіст. Часто після сцени він міг сказати: “Хлопці, а вам не здається, що ми можемо набагато краще?”. І я завжди підтримував його. Він мене мотивує. Так, ми різні за характером, але однаково активні, заповзяті і любимо відстоювати свої ідеї. Класно, що на майданчику був режисер Паша Тупік, який фільтрував наш безкінечний потік пропозицій.
Головні актори серіалу “Друзі” – Артур Шурипа, Євген Ламах, Ярослав Шахторін
– З опису серіалу очевидно, що зйомки були насиченими. Яку сцену любите згадувати?
– Моя найулюбленіша сцена, де нашій трійці доводиться ночувати на вулиці у “розкішному” човні “Хілтон”. Ми знімали її з першого дубля на повній імпровізації! Взагалі, режисер давав нам свободу. Ми з хлопцями постійно щось вигадували – під час перерв, обіду, на гримі чи перед зніманнями, а він залишав найсмачніші моменти.
– Припускаю, ваш найкращий друг – дружина Таїсія Хвостова, яка також працює в кіноіндустрії. Ви разом і вдома, і на майданчику, вона дуже ніжно пише про вас у своїх дописах.
– Це потрапляння в десятку! Ми разом з університету. Тая сьогодні найближча для мене людина. 14–го лютого відсвяткували з нею сьому річницю.
Ярослав Шахторін з дружиною Таїсією Хвостовою
– Таїсія також акторка. Чи не заважає публічність стосункам?
– У нас нема з цим проблем. Я взагалі вважаю, якщо у стосунках акторів чи медійних людей є непорозуміння, то справа не в публічності. В такому разі потрібно шукати справжню причину незгод. Публічність – це лише каталізатор. Згадайте, скільки було розлучень під час ковіду. Причиною була не епідемія, просто нарешті стало більше свідомих людей, які зрозуміли, що нещасливі разом. Напевно, я б не хотів постійно розповідати про особисте у майбутньому, але зараз це не заважає нам, бо є абсолютна впевненість у партнері. Вдома, коли поруч кохана людина, мені вистачає спокою і затишку. А соцмережі та публічність – це частина нашої професії, і я це приймаю.
– Чи змінилося ваше оточення з початку війни?
– Так, напевно, це відбулося з усіма. У моєї дружини є родичі в Росії. І перша звістка від них з початку вторгнення – це привітання до 8-го березня. Сюр. Звісно, цих людей для нас не стало. Натомість багато людей стали ближчими. На другий чи третій день війни, поки в Гостомелі був Інтернет, актор Вова Ращук, з яким ми дуже потоваришували на зніманнях серіалу “Ворон і Воробйов” писав мені, підтримував. З Женею Ламахом ми, до речі, теж зідзвонювалися. Він тоді був у Василькові, і ми ділилися новинами. У такі моменти розумієш, що поруч тільки ті, кому ти дійсно важливий і дорогий. У найважчі моменти зі мною була сім’я батька та моя дружина.
Ярослав Шахторін
– Зміна оточення часто є наслідком внутрішніх змін. Згодні?
– Звісно. У перший день війни ми поїхали до тата в Гостомель, в якому тоді було дуже гучно. Хоча ми пробули не повну окупацію, але зрештою, зміни відбулися саме в ті дні. Проведу таку аналогію: в каюті на кораблі хвилею прибило книжкову полицю, і всі книжки стали на свої місця. Те саме відбулося з моїми думками за ці вісім днів у підвалі в Гостомелі. До речі, після активних бойових дій, які ми бачили, я став аморфним до ракетних обстрілів, практично не реагую. Але це неправильно, потрібно ховатися в укриття, бо, як ми бачимо, навіть уламок шахеда може зруйнувати будинок.
– Ви рахували скільки у вас проєктів?
– Напевно, понад 30, якщо рахувати з другорядними ролями. Колись для мене це було важливо, але тепер розумію, що це лише дурна погоня за кількістю. Мені завжди здається, що замало, що треба більше і краще, думаю, усі творчі люди мене зрозуміють. Але це марна справа. Головне, розвиватися і бачити, що в кожному наступному проєкті ти ростеш. Вдячний, що в мене є така можливість, мені щастить працювати з крутими командами і партнерами. Люблю вчитися у колег, які мають більше досвіду.
– Чи не думали змінити професію, коли кіноіндустрія була на паузі?
– Були думки не змінити професію, а знайти підробіток, щоб мати кошти на існування. Я не з тих, хто буде сидіти, склавши руки. Тому деякий час, під час повномасштабного вторгнення, працював офіціантом. Це цікавий досвід, який дозволив вижити, коли фінансово було непросто.
Актори Євген Ламах, Ярослав Шахторін, режисер Павло Тупік та Артур Шурипа
– Ви родом з Нікополя, Дніпропетровської області. Ваші рідні зараз там?
– Мої бабусі та дідусь жили там, недалеко від військової частини. На щастя, моя мама вмовила їх переїхати, тепер вони живуть у Жовкві Львівської області. Якщо не помиляюсь, Марічка Падалко надала моїй мамі та брату тимчасове житло, щоб вони могли переїхати з Нікополя.
– Ви казали, що родина батька мешкає у Гостомелі. Ваші батьки розлучені?
– Так, вже давно. Мені було 6 чи 7 років, коли вони прийняли це рішення. Перші два класи я ходив тут, а в третій пішов у Нікополі. Але вони підтримують зв’язок, мене це тішить.
– Якими були перші дні повномасштабного вторгнення?
– Щойно я заїхав у двір батька, над нами пролетів СУ–24, один, другий. До цього думав, що я титан, що нічого не боюся. Виявилось, що це не так. У батька є два зареєстрованих дробовики, і ми домовились, що вночі будемо чергувати з ним по черзі. Робили патрони, готувалися, у нас було стільки ентузіазму! По нашій вулиці їздили бронеавтомобілі “Козак” і “Варта”. Здавалося, ніби ще трохи і вони знищать це російське сміття. Згодом ми зрозуміли, що цей бій буде довгим й дуже складним.
На своє перше чергування я пішов після чотирьох годин сну. Сиджу, завиває сильний вітер, і раптом чую, як хтось ходить нашою верандою. Наче хтось з росіян переліз паркан і йде до будинку. Я вистрибую на центр двору, пересмикую запобіжник і думаю: все, зараз буду стріляти. На цих емоціях ледь не пульнув у сусіда. Бідолага вийшов покурити і наштовхнувся на мене (сміється – прим.ред.)
З другого дня ми вже були у підвалі, бо обстріли і вибухи не припинялись. Рашистські “алігатори” робили обльоти щоранку й щовечора. Вони літали дуже низько, на висоті 4–5 метрів, і я горів бажанням подивитися, що це таке. Один раз я таки вийшов, і коли вони пролітали над будинком, зустрівся поглядом з вертолітником. Це було моторошно.
– Яким був найважчий момент?
– Я дуже переживав за дружину. По–справжньому страшно було, коли вони обходили будинки. До нас зайшов солдат, може, молодший за мене. Він був у повному спорядженні, зі зброєю, щоправда, мав трохи розгублений вигляд. Вже після, коли ми почули, що робили ці нелюди в інших селах і містах, то зрозуміли, що нам просто пощастило.
– Від першого дня війни ви перейшли на українську мову. Як змінився ваш контент?
– Кардинально. Я досі моніторю, щоб в мою стрічку не потрапляв російський контент. В YouTube, до речі, зараз дуже багато кацапських відео – я їх блокую. Подекуди важко знайти українські ролики на нішеві теми, але це поштовх для наших авторів, блогерів створювати своє. Я дивлюсь багато аналітичних відео. З розважальних мені дуже подобається Дмитро Тютюн, у нього є рубрика “Несерйозна розмова” з представниками різних професій. Рекомендую подивитися випуски “Двіж”, які виходять на ютюб–сторінці 3–тьої окремої штурмової бригади. В них захисники, зокрема командири, простою, доступною мовою відповідають на запитання цивільних про військову справу.
Читайте також:
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS