12 років тому уродженець Кривого Рогу Сергій Колесник заснував у Черкаській області перше екопоселення під назвою “Чарівне” – місце, що відрізняється від звичайного українського села особливою філософією та концепцією збереження природи. Від лютого 2022 року екопоселення стало прихистком для особливих мешканців – тих, хто втратив свої домівки через війну.
“Найбільш приємні для мене традиції – в екопоселенні не п’ють, не курять і не сваряться, – каже тутешній мешканець Іван Титар. – Тут живуть дуже чемні люди. Вони знають, чому вони приїхали з міста, вони знають, чому вони приїхали на землю. Це певна культура”.
Історії переселенців екопоселення “Чарівне” – це розповіді про те, як війна змушує людей змінити своє ставлення до життя.
“Майбутнє саме за екопоселеннями, – впевнений Сергій Колесник. – В містах ми є заручниками того, що відбувається навколо нас. Хочемо ми того чи ні, ми завдаємо природі шкоди. Велике скупчення, побутові відходи, утилізація різноманітних хімічних препаратів – все це знищує навколишнє середовище”.
Засноване Сергієм Колесником екопоселення розташоване в Черкаській області неподалік козацького містечка Чигирин.
“У Богдана Хмельницького була права рука – це легендарна особистість на ім’я Чмирь. Це був такий собі козак-характерник. За легендою, він сидів на горі неподалік від цього місця. До нього приходили козаки – за лікуванням або за якимись психологічними порадами, і він усім допомагав”, – розповідає Іван Титар.
До війни в екопоселенні проживали до 20 сімей, що мріяли втекти від міської метушні та жити в екологічно чистій місцевості в тісному контакті з природою.
“Хтось тут тримав корів та кіз, переробляв молоко, виготовляв сири, сметану. Також є городництво, є теплиці, де ми вирощуємо овочі та фрукти, – розповідає про життя в поселенні Сергій Колесник. – Я вам скажу, овочі та фрукти тут дуже відрізняються від того, що вам пропонують на ринках”.
У поселенні активно розвивали яблуневі сади та займалися бджільництвом. І категорично відмовилися від пластику, хімічних засобів та усього, що шкодить природі.
“Ми відмовилися від миючих засобів, які знищують флору й фауну, як це зараз відбувається скрізь. А ще наші хлопці висаджують дерева, відновлюють ліси”, – каже Сергій Колесник.
Але 24 лютого змінилося все. Досі щасливі та миролюбні мешканці “Чарівного” взялися за зброю.
“Були збори в сільраді, зійшлися всі разом та вирішили організувати ТрО, розповідає Сергій. – Виставили пости, бо вже йшлося про те, що тут можуть діяти ДРГ. Тож ходили, відстежували, контролювали порядок”.
І водночас відкрили свої двері для переселенців зі сходу, які масово їхали через їхнє поселення в бік західних областей.
“Лише за перший місяць тільки через мій дім пройшло близко 45 біженців, – пригадує Сергій. – Хтось частково проживав, а хтось перепочивав та вирушав далі”.
Але дехто вирішив залишитися. Наприклад, подружжя Миколи та Олени з Бахмута. Вони до останнього не хотіли залишати рідний дім. Попри вмовляння дітей, що переїхали до “Чарівного” ще десять років тому.
“Нам діти подзвонили 24 лютого, невістка набрала, я саме вранці була на роботі. Невістка спитала, що в нас відбувається. Кажу, в Горлівці війна. І вона каже – давайте до нас. Ну давайте – то давайте. Тут тепер все наше життя”.
Рішення їхати допомогли ухвалити російські ракети.
“Мене тричі відкидало вибуховою хвилею, – згадує Микола Ралко. – Це диво Господнє, що я не поранений. Хіба що є поранення в пʼятку, в мʼякі тканини. Так сильно відкинуло, а голова ціла”.
“Це був пʼятий приліт саме в нашу усадьбу. Перший приліт – це коли дах знесло і жодного цілого вікна не залишилося, – каже Олена Єгорська. – Після того, як чоловік ледь двічі не загинув, коли стояв закляклий, а на нього летіло скло – все, край. Ми вирішили, що тягнути далі нема куди, бо тільки машина і залишилася ціла”.
Відтоді Олена, Микола та двоє їхніх котиків мешкають в екопоселенні. Неподалік будинку сина й невістки.
“Цей дім нам надала громада. Ми його зараз облаштовуємо. Діти з общини принесли сюди кастрюльки, ложки, тарілки. Намагаємося якось вижити. Війну будемо переживати тут”.
Подружжя зізнається, що звикнути до життя в екопоселенні непросто. До найближчого населеного пункту – 5 кілометрів. Тут немає ані аптек, ані магазинів. А продукти та інші товари привозять лише раз на тиждень. Зате тут є дещо інше.
“Люди дуже хороші, дуже привітні, – вражена місцевими мешканцями Олена. – Допомагають, питають, чи не треба нам ще чогось”.
Сьогодні в Україні діє більше дев’яноста таких екопоселень, і майже кожне з них запрошує до себе переселенців.
“Західні партнери надали грант, тож ми купили постіль, подушки, теплі речі, – розповідає Сергій Колесник. – Бо люди, які сюди приʼїжджали з початком війни, були в шоці. Тікали в тому, що встигли на себе натягнути”.
Бачачи стан переселенців, власними силами мешканців екопоселення облаштували реабілітаційний центр.
“У нас є і спеціальне ліжко, і тренажери для покращення стану хребта. Також ми проводимо тут компʼютерну діагностику. Ми освоїли вісцеральний масаж, гірудотерапію, баночний масаж, фітотерапію, – каже Сергій Колесник. – Робимо все, аби поселенці почувалися більш спокійно та впевнено”.
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS