“Він мене обіймав, і я вже не думала про те, що я поранена”. Як випадкова зустріч після ракетного обстрілу переросла в дружбу

10 жовтня 2022 року. Київ. Одна з найбільших ракетних атак на столицю.

“Відбувся удар буквально метрів за 800-700 від нас. Ми вирішили одразу бігти на місце подій”, – згадує той день волонтер-інструктор з тактичної медицини Олександр Мирошніченко.

“Ми опинилися там першими і почали працювати за алгоритмом M.A.R.C.H. (алгоритм дій та надання домедичної допомоги в бойових умовах – прим. авт.), зробити точку збору поранених, точку сортування, тому що ми розуміли, що буде велика кількість поранених”.

Того дня фото жінки із закривавленим обличчям миттєво облетіли всі світові ЗМІ.

“В неї були достатньо серйозні травми голови та підборіддя, це були осколкові поранення, рвані рани. Було зрозуміло, що в голові був осколок, що першочергово треба було зупиняти кровотечу і вивозити її звідти”, – розповідає Олександр, який саме надавав допомогу постраждалій.

“Він мене обіймав, і я вже зовсім не думала про те, що я поранена, що скрізь кров, де в мене болить чи не болить”, – пригадує та сама постраждала жінка, киянка Олександра Кисельова.

“Під час стресу надзвичайно важливо надати людині не лише фізичну допомогу, але й психологічну, – наголошує психологиня Олена Шершньова. – Важливо спілкуватися, важливо налагоджувати контакт. Людину надзвичайно заспокоює тембр вашого голосу, темп вашої мови, важливо давати людині надію, що вона в безпеці, що все буде добре. Але краще казати про той момент, який є зараз. Говорити, що в цю хвилину все робиться для твоєї безпеки, що люди надають максимальну допомогу тобі і тим, хто також постраждав”.

“Я почав говорити про якісь сирники, млинці, чай і так далі, і в неї, напевно, увімкнулась роль бабусі, ніби я для неї онук, – пригадує діалог з Олександрою її рятівник. – Я зняв балаклаву, щоб вона дивилась на мене, вона зупинилася, сконцентрувалася на мені, і я почав перемотувати поранення”.

“Олександр прийняв надзвичайно правильне рішення, коли почав розмовляти з постраждалою, бо в ту хвилину їй дуже важливо було відчувати цю опору, яку він їй дав, – схвалює дії Олександра психологиня. – За допомогою своїх слів, за допомогою заспокоєння він стабілізував її психологічно і дав їй надію на життя”.

“Я навіть не запитала, як того хлопчика звати, – каже пані Олександра. – Але я прочитала на однострої у нього прізвище Мирошніченко. І я не придумала нічого кращого, аніж сказати: “Мирошніченко, ти обіцяєш, що ми з тобою вип’ємо чаю?”.

Неймовірно, але хлопець дотримався свого слова. Вперше Олександр навідав врятовану ним жінку ще в лікарні. 

“Я дуже радію, коли зустрічаюся з пораненими після того, як я надаю їм домедичну допомогу, – каже Олександр. – Так я бачу, що робота виконана добре, так само і робота медиків, яка виконана на найвищому рівні. Я радий, коли люди посміхаються після того, як я бачив їхні обличчя, посічені осколками”.

“Він мені привіз такий букет квітів, що треба було негайно одужувати і не думати ні про що погане, – посміхається пані Олександра. – Правда, зовнішній вигляд був у мене відповідний після пережитого. Але ми з ним обмінялися телефонами, тому що Саша обіцяв попити зі мною чаю”.

Та зустріч стала початком зворушливої дружби між Олесандрою та Сашком. Зараз жінка постійно телефонує волонтерові та переймається ним, як рідним: “Він буває в гарячих точках. Він і в Бахмуті був. Я за нього хвилююся, хочу, щоб все у нього було добре. Він дуже хороша дитина, дуже чуйний хлопчик. Вибачте, що я так про нього кажу, але він дійсно для мене дитина, 19-20 років. Я вже доросла жінка і я як подумаю, що таке 19-20 років! Це кохання, обійми, дівчата. А в них – війна…”

Вперше від 10 жовтня Олександра Кисельова наважилася повернутися до свого колишнього офісу.

“Ось моє вікно, де висить кондиціонер, всередині все зруйноване. Слава Богу, що ми всі живі. Ми не здамось без бою. Але дивитися на все це жахливо, – не стримує сліз жінка. – Я вам дякую, що ви мені допомогли пережити цю хвилину, бо я дуже боялася сама сюди приїхати…”

Натомість Олександр Мирошніченко приходить сюди щоразу, коли приїздить до Києва: “Мене дуже тішить той момент, що дуже багато людей, яких вдалося врятувати того дня, зараз живі, вони ходять вулицями, відновлюються і продовжують жити – це найголовніше”.

А ще для хлопця важливо завжди дотримуватись слова, тож Сашко зробив сюрприз та приїхав у гості до пані Олександри на обіцяне чаювання – з тортиком та обіймами.

Zgłoś naruszenie/Błąd