«Батьківщина-мати» очима 30-літніх. Чи треба сперечатися?

Пам’ятник як такий – відлуння язичницьких практик у чистому вигляді

Пам’ятка будь-яка, надто така не просто помітна, а домінуюча за визначенням, після появи починає жити власним життям.

Ті, кого вона ображала водночас на ідеологічному та естетичному рівні (як-от я), через певний час з’ясовують, що наступна ґенерація не зчитує ані наші сенси, ані наші критерії.

Для них, умовно 30-літніх це така звична залізяка, маркована токсичними символами, яких не зле би позбутися – і не більше. До слова, якщо йдеться про коштовний силует київських гір із лівого берега, то конкурує вона вже не з Лаврською дзвінницею, а з хамськими хмарочосами Diamond Hill на Мазепи 11б і Carnegie Center на Кловському, 7, більше відомим як «Болт».

Натомість «Баба» – щось із книги Ґіннеса, як Христос, прости Господи, в Ріо-де-Жанейро. Вам подобається Cristo Redentor? Мені ні, але хто мене питає? Так і тут.

Артем у Святогірську роботи Кавалерідзе теж сумнівна насолода, але та обставина, що він у 20 кілометрах від «нуля», цілковито змінює оптику.

The generation next давно забуло про застій, Брєжнєв у їхній свідомості десь поруч із Людовиком XV. Головне, що пам’ятник як такий – відлуння язичницьких практик у чистому вигляді.

Тому треба не сакралізувати, а сприймати як є: декоративно.

Zgłoś naruszenie/Błąd