Цього тижня Україна та країни ЄС відзначили 80-річчя закінчення Другої світової війни у Європі. Але якщо для наших партнерів цей ювілей був пов’язаний із сакраментальним “never again”, то в уявленні українців “знову” вже настало. Понад три роки тому ми опинилися в епіцентрі найбільшої війни на європейській території з 1945-го: і, не замислюючись, ставимо її в один ряд із Другою світовою.
Після 24.02.2022 аналогії з головною війною минулого століття стали улюбленим українським заняттям. За цей час нашу країну неодноразово порівнювали з Чехословаччиною – першою жертвою Гітлера, зрадженою союзниками в Мюнхені. З безстрашною Польщею, яка вступила в бій із нацистами, незважаючи на пасивність союзників. З героїчною Фінляндією, яка зірвала плани московського бліцкригу за 83 роки до України. З демократичною Британією, яка продемонструвала дива стійкості і здолала ворожу тиранію. Порівняння зі сталінським СРСР чи з Третім Рейхом менш популярні – з чисто ідеологічних причин – проте за бажання й у Москві, й у Берліні 1940-х теж неважко відшукати матеріал для повчальних історичних аналогій.
Фактично між нинішньою Україною та будь-якою державою, яка брала участь у Другій світовій війні, можна провести якісь паралелі: часом найнесподіваніші.
Реклама:
Здавалося б, що може ріднити Україну з маленьким Люксембургом, окупованим німцями лише за один день? Однак варто копнути трохи глибше, і певна схожість все-таки виявляється. Російський окупаційний режим на українських територіях найближчий до того, який був встановлений нацистами у захопленому герцогстві.
Обережно!
Незабаром доступ до матеріалів на “Українській правді” може стати платним.
Але ми вважаємо, що якісний контент має бути доступний для всіх, тож до останнього не будемо вводити обмеження. Підтримайте нас, аби і ми без обмежень могли продовжувати роботу – долучайтеся до Клубу УП!
Дізнатись більше
Напередодні війни, навесні 1939-го, Адольф Гітлер пообіцяв поважати нейтралітет та суверенітет Люксембургу. Але згодом з’ясувалося, що Німеччина взагалі відмовляє люксембуржцям у власній ідентичності і не збирається розглядати їхню країну навіть як маріонетковий протекторат.
На відміну від інших держав, захоплених Гітлером після 1939, Люксембург повністю включили до складу Рейху, оголосивши люксембуржців одним народом із німцями. Місцеві міста прикрасилися плакатами “Eure Sprache sei deutsch und nur deutsch” (“Ваша мова має бути німецькою і лише німецькою”).
З 1942 люксембуржці потрапили під призов до Вермахту на загальних підставах. Таким чином, місцеве населення зобов’язали не лише годувати чужу армію, а й помирати у її лавах.
Ні загальний страйк, жорстоко придушений окупантами; ні носіння національної символіки на знак протесту не допомогли. Найефективнішим засобом виявилося масове дезертирство. Проте кожен четвертий житель Люксембургу, мобілізований до німецької армії, не повернувся з війни. Чим не урок для вітчизняних ухилянтів, яких люблять лякати російськими військкоматами у разі поразки та окупації України?
Але в той же час будь-які паралелі з війною 1939-1945 років страждають на одну фундаментальну ваду: наша війна – не світова. Якими б масштабними не були бойові дії 2022-2025 років, вони обмежуються територією України та Росії. І це зовсім не те, що планета переживала 1941-го, 1942-го чи 1943-го.
Варто перетнути західний кордон України, і нас зустрічає суцільний простір світу. Вільний рух товарів та грошей. Безпечне переміщення вантажів та людей. Невичерпні фінансові ресурси, які дають змогу мирній Європі не лише задовольняти власні потреби, а й вливати мільярди до українського бюджету. Чужий світ накладає на війну унікальний відбиток, аналогів якому просто не знайдеш в історії 1939-1945 років.
Реклама:
Вже давно зауважено, що наш воєнний побут мало нагадує суворі будні Великобританії, СРСР чи Третього Рейху у 1940-х. Однак ще символічнішим є те, що сьогоднішнє життя українського тилу непорівнянне з життям європейських країн, які взагалі не брали участі у Другій світовій.
Наприклад, Швеція залишалася нейтральною протягом усієї війни: але через параліч європейської торгівлі швидко зіткнулася з серйозними труднощами. Перші картки – на чай та каву – було введено у Швеції навесні 1940-го. Пізніше карткова система охопила більшість продуктів; також мило, пральний порошок, взуття, тканини, тютюн.
Восени 1942-го звичайному шведу було передбачено на день 22 грами м’яса, 36 грамів жирів, чотири грами сиру та півтора грами кави. Уславлений шведський стіл було заборонено ще 1941-го: як джерело нераціонального витрачання продуктів. Натомість дичина картковому нормуванню не підлягала, і в шведських ресторанах почали подавати страви з лисиць, борсуків, сорок та воронів: ветеринари попередньо перевіряли їх на наявність небезпечних паразитів.
Не в кращому становищі опинилася і нейтральна Швейцарія, замкнена у самому центрі Європи. За роки Другої світової середній швейцарський раціон скоротився з 3200 до 2200 кілокалорій на людину щодня.
Вже у жовтні 1939-го було запроваджено перші продуктові картки: цукор, борошно, макаронні вироби, крупи, бобові, рис, жири. Надалі список продуктів і промислових товарів, що підлягали нормуванню, розширювався з кожним роком.
Реклама:
До кінця війни за картками продавалися м’ясо та яйця, молоко та сир, чай та кава, мед та варення, взуття та текстиль, мило та миючі засоби. А повністю від карткової системи Швейцарія відмовилася лише влітку 1948-го: парадоксальним чином це сталося пізніше, ніж у СРСР, де скасуванню карток надавали важливого пропагандистського значення.
Словом, побачивши звичайний український супермаркет, ресторан чи ТРЦ, нейтральні шведи та швейцарці 1940-х навряд чи повірили б, що Україна вже четвертий рік веде найбільшу війну в Європі з 1945-го.
Причому така ж картина спостерігається і в РФ: незважаючи на західні санкції та економічні проблеми, у ворожій державі досі немає жорстких обмежень споживання.
Події 1939-1945 років продемонстрували, що навіть нейтральна країна не в змозі підтримувати довоєнні стандарти життя, якщо вона виявляється самотнім острівцем посеред чужої війни. А події 2022-2025 років довели, що навіть безпосередні учасники великої війни можуть утримувати власний тил у відносному комфорті, якщо їм допомагає мирне оточення: колективний Захід – в українському випадку, глобальний Південь – у російському.
Вважають, що наша країна найкраще в Європі готова до гіпотетичної Третьої світової війни. Якщо така справді вибухне, європейські сусіди повинні вчитись у нас і старанно переймати наш досвід. Але мало хто думає про те, що глобальний збройний конфлікт неминуче переверне наше власне уявлення про війну. І воєнний досвід, набутий українським тилом у 2022-2025 роках, може виявитися не таким вже й актуальним.
Михайло Дубинянський
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS