У Львівській опері відбулась прем’єра балету «Мавка»

У Львівському театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької відбулась прем’єра балету «Мавка» української композиторки Вікторії Польової. Власну інтерпретацію драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» здійснили хореограф Артем Шошин, автор лібрето, режисер та керівник проєкту Василь Вовкун, диригент-постановник Юрій Бервецький, сценограф та художник світла Арвідас Буйнаускас (Литва), художниця костюмів Наталія Міщенко.

По суті це та сама група, яка здійснила постановку балету «Тіні забутих предків» Івана Небесного, що має не аби який успіх у глядачів.

Для львівського театру вистава не є першим зверненням до творчості Лесі Українки. Був, зокрема, одноактний балет «Досвітні вогні» Мирослава Скорика у 1967 році, балет «Лісова пісня» Михайла Скорульського, який ставили у 1957 та 1993 роках.

Нинішня інтерпретація «Лісової пісні» представляє сучасне та оригінальне трактування відомого сюжету.

Лібрето Василя Вовкуна, музика Вікторії Польової та хореографія Артема Шошина акцентують на ліричній складовій драми-феєрії, уникаючи етнографічної складової. Це історія, насамперед метафорична. Цікаво, що сама Леся Українка до «Лісової пісні» добрала мелодії, які рекомендувала використовувати у виставі. Тут фольклор, який зазвичай присутній у всіх постановках твору, навіть у дуже умовно пов’язаному з ним мультфільмом, відсунутий фактично за лаштунки. Минаючи його, постановка звертається до вічних образів та універсальних символів, що не мають ні часових, ні географічних прив’язок.

Сценограф та художник зі світла не дарма є однією й тою ж людиною. Світло та декорації пов’язані нерозривно та є частинами одне одного. Світло живе у прозорих, ніби скляних конструкціях, що змінюються відносно нього, проте залишаються легкими та прозорими, яка і сам твір.

Вистава не має такої базованої на фольклорі динаміки, як у «Тінях забутих предків» Івана Небесного, не має насиченості «Соляриса» Олександра Родіна. Усе дійство загалом є вишуканим та повітряним, воно асоціюється з весною, та пробудженням. Недарма костюми, лише за певними винятками, вирішені у холодні біло-сіро-блакитній гамі.

Можливо, трохи не вистачає розвитку, наростання драматизму, зокрема й музичного, й колористичного. Проте якщо десь чогось і бракує, це повністю компенсує хореографія: насичена, складна, винахідлива, коли танцюристи є й людьми, й міфічними істотами, й деревами та навіть водою. Ми не бачимо також і побутової складової. Що Лукаш, що Килина мало чим відрізняються від інших героїв. Усе тримається заданої від самого початку стилістики та працює не так на сюжет, як на загальне емоційне враження.

Нова постановка Львівської опери – вишуканий, трохи меланхолійний твір, вартий уваги публіки. Він складний, він не розважить, проте дасть відчуття гармонії та спокою бодай на один вечір. Найближча вистава – у п’ятницю, 19 грудня.

Фото Руслана Литвина

Zgłoś naruszenie/Błąd