Риторика Дональда Трампа щодо НАТО дедалі більше виходить за межі традиційної трансатлантичної дискусії про “справедливий розподіл витрат” і набуває ознак системного перегляду самої логіки існування Альянсу. В умовах війни США проти Ірану та відмови європейських союзників брати участь у цьому конфлікті Вашингтон фактично ставить під сумнів не лише ефективність партнерства, а й доцільність збереження чинної моделі колективної безпеки, через те, що головний гарант Альянсу сам ініціює кризу довіри, яка і є фундаментом його функціонування.
Парадокс полягає у тому, що саме під тиском Трампа європейські держави суттєво наростили оборонні витрати, однак нині цього вже недостатньо: від союзників очікують не лише фінансової дисципліни, а й політичної та військової лояльності до будь-яких операцій США. Така зміна критеріїв фактично трансформує НАТО з оборонного союзу у гнучкий інструмент американської зовнішньої політики, що неминуче викликає супротив у Європі.
Водночас ключова загроза для Альянсу полягає не стільки у формальному виході США, який обмежений внутрішньополітичними механізмами, скільки у поступовому “розмиванні” його функціональності. Через блокування рішень, перегляд пріоритетів і зниження рівня зобов’язань Вашингтон здатен де-факто паралізувати механізми колективної оборони, не вдаючись до офіційного розриву. У такому сценарії стаття 5 втрачає свою стримувальну силу, а сам Альянс – політичну суб’єктність.
Для Європи це означає необхідність термінового пошуку альтернативних моделей безпеки – від посилення оборонної автономії ЄС до створення нових військових коаліцій. Для України ж така трансформація відкриває одночасно і ризики, і можливості: з одного боку – загрозу використання підтримки як інструменту політичного тиску, з іншого – шанс інтегруватися в оновлену архітектуру безпеки, яка може сформуватися на уламках або в тіні чинного НАТО.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.
– Останніми днями адміністрація Трампа занурила НАТО у, мабуть, найглибшу кризу за його 77-річну історію. Президент та його команда пообіцяли переглянути членство США в Альянсі після завершення війни в Ірані у відповідь на відмову європейських союзників приєднатися до конфлікту. Парадокс у тому, що все це відбувається на тлі протилежного процесу: за останній рік блок різко збільшив витрати на оборону – власне те, чого Дональд Трамп і вимагав. Що відбувається з НАТО?
– На мій погляд, маємо взаємовиключні процеси. З одного боку, ви абсолютно праві: під тиском США європейці – і в першу чергу саме вони, хоча Канада теж – почали усвідомлювати, що поруч є, умовно кажучи, “дикий ведмідь зі Сходу”, і з цим щось потрібно робити. І за останні більш ніж 12 місяців Європа дійсно почала розвертатися в бік реальної оборонної політики. З’явилося розуміння, що Альянс має бути не політичним клубом, а військовою структурою, здатною стримувати, а за потреби – і перемагати.
Європейці реально почали більше витрачати на оборону. Заплановано колосальні кошти – фактично до трильйона євро до 2030 року. Але не вдалося досягти рішучості. Подивіться на практику. Російські дрони залітають у повітряний простір країн НАТО. Російські кораблі заходять у територіальні води. Літаки порушують повітряний простір. І яка реакція? “Це не становить загрози”, “це несерйозно”, “нічого страшного”. Тобто гроші з’явилися, а політичної волі діяти – досі немає.
Тепер інший бік – американський. У Вашингтонському договорі прямо записано: союзники повинні консультуватися між собою, зокрема за статтею 4, у разі серйозних безпекових викликів. І тепер просте питання: чи були консультації перед тим, як США почали війну в Ірані? Відповідь – ні. А тепер ті самі США кажуть: союзники погані, бо не дають бази, не надають територію, не включаються в операцію. Вибачте, але так союз не працює. Не можна одночасно говорити: “ви нам не потрібні” – і в той самий момент вимагати: “а тепер негайно робіть усе, що ми скажемо”. Якщо це союз – то це союз рівних однодумців. А не система “я начальник – ти дурень”, яка, до речі, добре знайома з радянських часів. У цивілізованому світі така модель не працює. Тому, чесно кажучи, Трампу і Рубіо варто було б переосмислити не лише роль НАТО, а й роль самих США в Альянсі. Бо те, що зараз пропонується, – це не союз, а вертикаль підпорядкування. І так, якщо Трамп дійсно почне руйнувати НАТО – є людина, яка буде аплодувати стоячи. Це Путін. Але це точно не в інтересах ні США, ні Європи.
– Якщо конкретно про ці заяви: це більше схоже на шантаж – на тлі небажання європейців включатися у війну проти Ірану? Чи за цим можуть стояти реальні кроки США щодо НАТО?
– Цілком можуть стояти реальні кроки. Уже зараз звучать заяви про можливе виведення частини американських військ із Європи. Тобто це не просто риторика – це вже практичні сигнали. Але, знаєте, в цьому є і парадоксальний плюс. Можливо, саме це змусить європейців нарешті прокинутися і зрозуміти: їхня безпека – це їхня відповідальність. І вона не може залежати від того, з якої ноги сьогодні встав президент США – чи то Трамп, чи будь-хто інший. Європа повинна стати автономною в питаннях безпеки. І при всіх негативних сигналах від Трампа і Рубіо тут є позитив: Європу фактично підштовхують до створення власного оборонного союзу.
Для України це критично важливо. Бо без України цей союз просто не має сенсу. І тут, чесно кажучи, мене здивувала заява генерала Келлога. Начебто наш партнер, але він говорить: мовляв, є сильні армії – американська, польська, і “навіть українська може претендувати”. Вибачте, але якщо говорити серйозно, то сьогодні є дві армії, які реально вміють воювати: американська і українська. Усі інші – це значною мірою ті самі “паперові тигри”, про яких, до речі, говорить сам Трамп. І тому без українського досвіду, без української армії побудувати нову систему європейської безпеки – неможливо. Так, погрози Трампа щодо НАТО – це негатив. Але вони можуть стати каталізатором створення реального оборонного союзу в Європі – не декларативного, а такого, який здатний воювати. Бо зараз НАТО, відверто кажучи, має серйозні концептуальні проблеми. Подивіться на статті 4 і 5. Вони виглядають красиво, але на практиці… Уявімо ситуацію: Естонія, місто Нарва. Символічна точка ризику. Росія заходить – і за кілька годин місто під контролем. Що далі? Стаття 4 – консультації. Стаття 5 – кожен союзник сам вирішує, як допомагати. Тобто поки одні “консультуються”, інші думають, чи передати аптечки, чи, можливо, через два місяці три гаубиці. Вибачте, але так оборона за нинішньої ситуації у світі вже не працює.
– І це у кращому випадку, якщо згадати мемуари екс-генсека НАТО Столтенберга, де він допускав ідею буферної зони між Європою і Росією, куди фактично могли потрапити країни Балтії…
– От саме про це і мова. І нас, до речі, дехто в Європі теж хотів би бачити в ролі такої буферної зони. Але це сценарій, на який Україна не погодиться. Тому логіка тут очевидна: потрібно створювати нову європейську систему безпеки – за активної участі України. І це має бути не клуб для дискусій, а союз, який має чіткий план дій. Наприклад: відбувається атака на умовну Нарву – і вже через 30 хвилин є відповідь. Не консультації, не заяви, а конкретні військові дії. І це має бути публічною позицією. Щоб агресор наперед знав: будь-яка атака автоматично означає негайну відплату. Це той самий принцип, що і в ядерному стримуванні – баланс страху. І він працює. Так само має працювати і в конвенційній війні. Бо інакше – це не система безпеки. Це ілюзія безпеки.
– Це має бути, але чи буде? Наскільки реальний, на ваш погляд, самостійний європейський оборонний альянс – можливо, за участі Канади. Уже багато місяців активно про це говорять, зокрема і про участь України, але фактично нічого не зроблено. Багато країн досі чіпляються за те, що Трамп сьогодні в поганому настрої, а завтра він зміниться, адже США – основна військова сила НАТО. І друге – чи витягне такий оборонний союз у військовому сенсі забезпечення безпеки Європи проти Росії?
– Почнемо з Європи. На ваше запитання дуже чітко відповів Дональд Туск: чому 550-мільйонна Європа має шукати захисту у 300-мільйонної Америки від 140-мільйонної Росії? Формула, погодьтеся, більш ніж красномовна. Європа – це глобальний економічний гравець. Але водночас – військовий карлик. І це колосальна невідповідність. Що заважає Європі, маючи такі ресурси, стати повноцінним військовим гравцем? Історія. Німеччина після двох світових воєн несла на собі тягар провини і свідомо уникала військової ролі. Це поширилося на весь континент. Європа звикла до пацифізму – мовляв, брати зброю в руки неморально. Але під російським чоботом із таким підходом не виживають. Тому Європа повинна повернутися до ролі військового гравця. Інакше війна з Росією – питання часу.
Поки Європа чіпляється за пацифізм і сподівається на США, Трамп прямо говорить: НАТО – паперовий тигр. І Путін це чудово розуміє. А це означає, що ризик нападу на країни НАТО в Європі він цілком допускає. І якщо США не реагують – система може просто не спрацювати. У Європи, по суті, вже немає вибору. Чому вони тягнуть? Бо політична воля багатьох лідерів на нулі. Вони бояться брати відповідальність. І це головна проблема. Європа тижнями і місяцями узгоджує навіть базові рішення. Тому зараз нарешті почали говорити про зміну системи ухвалення рішень у ЄС. Інакше це буде ще одна ООН – багато резолюцій, нуль результату.
– Формально Трамп не може вивести США з НАТО без рішення Конгресу – є відповідний закон, ухвалений у 2023 році. Але фактично він може послабити Альянс і зробити його недієздатним. І вже це робить. Навіть за даними звіту генсека НАТО, США вперше за роки трохи зменшили фінансову і військову участь. І планують подальші кроки. Перше – чи буде Трамп рухатися цим шляхом далі? І друге – чи постраждає Україна? Бо вже звучать сигнали, що ініціатива PURL, що дозволяє забезпечувати Україну критично необхідними озброєннями через фінансування постачань американського виробництва, може бути переглянута – частину ресурсів можуть перекинути на потреби Пентагону через війну з Іраном.
– Очевидно, що це можливо. Трамп живе в полоні власних уявлень про світ. І якщо якась ідея у нього закріпилася в голові, вибити її звідти вкрай складно. Але, повторюся, це лише додатковий імпульс для європейців нарешті ставати на ноги і перетворюватися на самостійного гравця – не тільки економічного, а й військово-політичного.
Щодо України, то міністр закордонних справ Сибіга після розмови з Рубіо сказав, що жодних змін у цій програмі не буде. І формально це логічно – це європейські гроші, на які купується американська зброя. Інакше це виглядатиме як банальне привласнення коштів. Якщо гроші вже сплачені, а товар не поставлений – це проблема.
Інша справа, що можуть сказати: “у нас зараз немає потрібної номенклатури”. І тоді кошти зависнуть без реального постачання. Це вже інший сценарій, який цілком можливий, зважаючи на заяви Трампа. І тоді доведеться шукати озброєння в інших країнах. До речі, і Зеленський уже говорить, що деякі компоненти, наприклад до систем Patriot, ми не зможемо отримувати в повному обсязі. І це ще раз доводить: Європа разом із Україною повинна будувати автономну систему безпеки, незалежну від США. Це не станеться завтра – це процес. Але, за оцінками військових, європейські системи озброєння не гірші за американські. Просто їх не розвивали в такому темпі. Є ж не тільки F-16 чи F-35 – є європейські літаки. Є системи SAMP/T, які принципово не слабші за Patriot. Просто не було політичного завдання зробити їх кращими. Тепер воно з’явиться. Питання лише у фінансуванні і часі. І от час для нас – критичний. Ми не можемо чекати. Тому нам потрібно максимально поєднувати наш бойовий досвід і технології з європейськими фінансовими можливостями – і отримувати результат уже зараз.
– Постійний представник України при НАТО Олена Гетьманчук відреагувала на погрози Трампа щодо Альянсу із дивовижним оптимізмом. Мовляв, “ситуація може відкрити більше можливостей для інтеграції України в блок”, що, за її словами, “допоможе йому стати набагато ефективнішим, боєздатним, інноваційним і готовим протистояти російській загрозі”. Знову ж таки, зважаючи на нинішні реалії – це прописні істини. Але от чи готові європейці прийняти нас у такий союз? Поки що такої рішучості не проглядається.
– Щодо України. У нас, по суті, два варіанти. Перший – ми стаємо частиною європейської системи безпеки без США, але не проти США. Сьогодні Трамп, завтра – інший президент, і співпраця відновиться. Це оптимальний сценарій. Другий варіант – якщо нас залишають у “сірій зоні”. Тоді альтернативи поверненню до ядерного статусу просто не буде. Бо інакше ми завжди будемо мішенню для Росії.
– Це питання фізичного виживання і не тільки нашого, але й більшої частини Європи…
– Саме так. Або ми інтегруємося з Європою і разом будуємо систему безпеки, де використовуються і наші можливості, і їхні ресурси. Або, якщо нас не хочуть бачити – ми діємо самостійно. І тоді на сході Європи з’являється нова “політична Франція”. Тобто Україна стає членом ЄС, економічно розвивається, але додає ще й ядерний компонент. І тоді Європа стає “ядерною” з обох боків – Франція і Британія на заході, Україна на сході. Можливо, до цього приєднається і Польща, де вже звучать подібні ідеї. Ось така перспектива, якщо хтось на Заході досі думає, що Україною можна маніпулювати.
– Ми з вами говоримо, що Європа постраждає колосально, якщо США послаблять свою участь у НАТО. Україна постраждає. А самі Сполучені Штати? Вони нічого не втрачають, якщо максимально дистанціюються від Європи у військовому плані? Хіба вони не втрачають бази, інфраструктуру, вплив?
– Безумовно, втрачають. Але я не думаю, що йдеться про повний вихід – радше про часткове дистанціювання. Ви правильно згадали закон, ухвалений за Байдена – Трамп не може одноосібно вийти з НАТО. Це складна процедура. Але політично США вже втрачають. Європейці починають сприймати їх як ненадійного партнера. А в дипломатії це найгірше – коли на союзника не можна покластися. Це програш і у військовому сенсі. Американці розраховують на свої бази по всьому світу, і європейські – ключові. Відмова від них обмежить їхні можливості.
Ще один момент – гроші. Якщо європейці бачать, що США поводяться ненадійно, виникає просте питання: навіщо купувати американську зброю? Француз, німець чи італієць скаже – зроблю свою. І тоді європейські гроші залишаться в Європі. То чи виграють від цього США? Ні, вони програють. Куди не подивишся – всюди втрати. Тому, чесно кажучи, нам треба просто перетерпіти до листопада, коли відбудуться вибори до Конгресу. Підтримка Трампа впала до приблизно 33% – це дуже низький рівень. І є ризик, що республіканці програють вибори до обох палат Конгресу. Тоді Трамп стане “кульгавою качкою” і втратить можливість радикально впливати на політику. Тож наше завдання – протриматися ще пів року.
– Ви зазначили, що європейці аналізують дії США і повинні реагувати. Але ж і Росія це аналізує. Для Путіна це сигнал, що можна пришвидшувати потенційну атаку на Європу?
– Для Путіна це подарунок. Те, про що він мріяв роками. Якщо говорити спрощено, у російській зовнішній політиці є дві стратегічні цілі – розвалити Європейський Союз і розвалити НАТО. І зараз він бачить, що частину цієї роботи за нього роблять інші. Трамп – у питанні НАТО, Орбан – у питанні ЄС. Бо коли єдність зруйнована, з кожною країною можна працювати окремо – тиснути, шантажувати, підкуповувати. А досвіду в цьому у Кремля більш ніж достатньо. Тому те, що зараз відбувається з НАТО, – це для Путіна подарунок номер один. Інше питання – чи має він ресурси для реальної атаки, наприклад, на країни Балтії чи Фінляндію. Якщо він не може досягти вирішального результату в Україні, відкривати другий фронт – це вже ризик самознищення. Але сам факт розколу між США і Європою його абсолютно влаштовує.
– Візит генсека НАТО Марка Рютте до Вашингтона, де він матиме зустрічі з ключовими представниками адміністрації і особисто Трампом. Чи може цей візит щось змінити? Він же відбувається не випадково – саме на тлі загострення відносин. Рютте вважається людиною, яка вміє знаходити підхід до Трампа. Наскільки він може вплинути на ситуацію?
– Рютте добре розуміє, що відбувається. І завдяки його дипломатичним якостям раніше вдавалося згладжувати найгостріші кути. Зараз він, по суті, займається тим самим – дипломатією пом’якшення. Пояснює Трампу, чому не варто робити різких кроків. Чи вдасться? Складно сказати. Він точно спробує переконати Трампа не рухатися в радикальному напрямку. Буде обіцяти, що Європа збільшуватиме витрати на оборону, що потрібні додаткові консультації, нові дискусії, можливо – окремий саміт. Тобто пропонуватиме компроміси, “заспокійливі” аргументи. Фактично – намагатиметься виграти час.
– Чи спрацює це?
– Частково – так. Але якщо Трамп входить у режим “Фантомас розбушувався”, як колись у старому фільмі, зупинити його складно. Тому, швидше за все, результат буде такий: назовні скажуть, що переговори пройшли чудово, сторони задоволені, всі рухаються вперед. А реально – Рютте просто трохи пригальмує процес. І вже ключові рішення будуть ухвалюватися пізніше – на рівні саміту.
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS