Війна в Україні
Львів’янин Мар’ян К. на початку великої війни пішов добровольцем у військо. Зараз він — командир розвідувальної роти з позивним «Дипломат». А до війни працював на Львівській митниці державним інспектором відділу митного оформлення.
Мар’ян К. поділився з ТСН.ua, як потрапив у Збройні сили України, чому росіяни йдуть вбивати українців та про полонених.
«Моя мотивація — особистий внесок в перемогу і навчитись новому. Армійського досвіду не було, за винятком військової кафедри в університеті», — каже військовий.
Після мобілізації пройшов інтенсивну підготовку в навчальному центрі. Програма надзвичайно насичена. Загалом, 100 днів — це термін, за який мобілізовані освоюють військову спеціальність «розвідник».
«Два місяці ми вчились у Великій Британії: виживання в будь-яких умовах, засідки, спостереження, розвідка боєм…», — розповідає «Дипломат».
Сучасна розвідка, за словами воїна, це потужна техніка і живий інтелект. Фактично, щопівроку війни з Росією з’являються тактичні know-how. Тому супутники і дрони навіть останнього покоління не працюватимуть без розумної людини.
«Але найголовніше у нашій роботі — бойовий досвід. І без практики ти не отримаєш сатисфакції. Відчувати, що твоя робота приносить реальну користь — це особливе задоволення», — запевняє розвідник.
Військовий Мар’ян К.
За бойовим досвідом відправили в Покровськ
У Донецькій області завдання були різними. Зокрема спостереження за безпілотниками і координація роботи «Himars», які дають вогонь у разі нагальної потреби, розповідає «Дипломат».
«Була ситуація, коли на моніторі я побачив потужний штурм з боку противника. Більше сотні окупантів вночі заходили в лісопосадку. Відразу доповів командуванню. Через сім хвилин по скупченню ворога гатили не тільки „Хаймарси“, але й все, що можна. Злагодженість у нас на дуже високому рівні», — ділиться офіцер.
«Ще один випадок: ворожа група з 4 осіб штурмувала наші позиції. Вони встигли взяти в полон нашого хлопця. Тоді один з наших пілотів БПЛА настільки філігранно спрацював, що четверо кацапів пішли до пекла, а наш — звільнився».
До полону потрапляли й вояки противника: «Що таке путінський солдат? Це 10 днів підготовки — і на фронт. Не орієнтується в місцевості. Слабкий фізично. Розумово обмежений. Емоції — на рівні тварини. І кожен кричить: „Я нікого не убівал. Мєня заставілі. Я нє віноват“. Але ми не вірили у ці байки», — згадує командир роти.
Мотивація більшості — заробити гроші, виплатити кредити, уникнути покарання за кримінальний злочин. Серед них було багато зеків, яким, з їхніх слів, в тюрмі не давали вибору.
«Наймолодшому 19 років. Відразу розплакався. Вдома попався на крадіжці і підписав контракт, щоб не сісти. А якщо дати яблуко чи додаткову порцію обіду — були готові на все…», — каже «Дипломат».
Багато хто здався в полон добровільно — чули, що в нас кращі умови. Якраз під час допитів з’ясувалось, що за перший контракт їм платять не більше як 200 тис. рублів. Вони витрачають ці гроші ще в «учебці»: на нормальну форму, їжу. Бо те, що їм видають, — абсолютно нікчемне. А потім командування забирає в них зарплатні картки і знімає з них кошти собі.
Також відомо, що поранених в них «перебинтовують» і відправляють назад на позиції, де їх дожене українська зброя. А як хто не хоче на передову — розстріляють свої.
«Були серед них росіяни, наші з Луганщини, роми, таджики, навіть чеченець, який знав вірші Шевченка і Лесі Українки — його з тюрми забрали», — розповідає «Дипломат».
Ще один цікавий екземпляр: бурят, який попався нашим інженерам. Вони мінували ділянку оборони і побачили в полі супротивника, без зброї. Запитали: «Що тут робиш?» А він каже: «Хочу в полон».
«З його слів, в селі, де він жив, туалет за 100 м від хати. Миються вони тільки зимою — топлять сніг. Все життя він випасав худобу і більше нічого не бачив. Там не було з ким говорити. Але він хоча б зрозумів, що таке добре, а що зло і вибрав правильний шлях», — розповідає воїн.
Мар’ян К. розповів про те, як росіяни здаються до полону
Програв гроші в карти і через борг пішов вбивати українців
«Найглибше дно, що я чув, чому пішов на війну: програв гроші в карти. Щоб віддати — взяв в банку кредит, під заставу житла. Коли банк хотів забрати хату — він вирішив вбивати українців. І це в його сім’ї вважалося подвигом. „Молодєц! Мужик! Дєржісь!“, — казала його жінка. А сама, мабуть, чекала, коли прийде довідка, що такий-то не живий і можна буде отримати гроші», — продовжує ротний.
На запитання про особисте ставлення до полонених ворогів, воїн відповів: «Перший імпульс — знищити. А потім розумієш, наскільки воно нице, що навіть бридко руки мастити. Але головне: кожен з них — це одиниця обміну на наших хлопців. І цей фактор допомагав абстрагуватись. Якщо метафорично, то я працював з ними, як офіс-менеджер з паперами. Якось так…»
На запитання, як же він сам знімав стрес і не боявся, військовий пояснив: «Зброя завжди була знята з запобіжника, адже нас двоє „на точці“, а їх десять, але під замком. А щодо стресу: сон, душ, піца. Інколи вдавалося добути… На сході і півдні України дуже яскраве нічне небо… якщо дрони не літають. То я собі мріяв, як в мирний час, з келихом білого спостерігаю за зорями».
Наша армія — це мотивація і злагодженість, вони беруть кількістю
За словами військового, не можна недооцінювати супротивника. «Їхня сила в кількості. І так, як вони витрачають своїх людей — це розкішна розкіш. Їхні ноу-хау — штурми на мотоциклах. Це було смішно в перші рази. Але потім, коли 10 мотоциклів йшли на штурм одночасно, операторам БПЛА важко було влучити. Ще одна їх фішка — заходити на територію вночі, по 2-3 солдати, з інтервалом 20-30 хв., з різних напрямків і ховатися по підвалах. Як таргани», — розповідає офіцер.
Але наша армія — це мотивація і злагодженість. Немає різниці чи це нацгвардія, чи ССО, чи ГУР. Всі працюють згуртовано.
«У них, в той же час, ніхто нічого не розуміє. Що, для чого і чому — ніхто русакам не пояснює. Вони — це необмежений „м’ясний фонд“, який тупо виконує накази старших за званням», — каже командир роти.
Готуватися до гіршого і сподіватися на краще
Війна на сучасному етапі — це війна на виснаження українців. Ворога — багато. Зброї в них теж багато. Нам необхідна підтримка зброєю та жорсткі санкції до країни-окупанта. Тоді будуть більші шанси на припинення війни.
«Тому нам треба тримати оборону, запастися терпінням і розуміти: якщо ми зараз не втримаємось, і вони прийдуть — не буде нічого. Хто вірить в „рускій мір“ — нехай подивиться на Маріуполь чи Донецьк. Треба цінувати те, що маємо, а не хотіти більшого. Надто багато людей полягло, щоб ми були у відносній безпеці», — ділиться наш співрозмовник.
На його думку, зараз нам треба тягнути час, аби, можливо, отримати якийсь виграшний момент. І кожна розумна людина в таких умовах має готуватися до гіршого, але сподіватися на краще.
Підготувала Тетяна Самотий
Zgłoś naruszenie/Błąd
Pozytywnie
Neutralnie 
Negatywnie
Lubię to!
Super
Ekscytujący 
Ciekawy
Smieszny
Smutny
Wściekły
Przerażony
Szokujący
Wzruszający
Rozczarowany
Zaskoczony
Prawda
Manipulacja
Fake news
Oryginalne źródło ZOBACZ
Dodaj kanał RSS
Musisz być zalogowanym aby zaproponować nowy kanal RSS